Троє ведмежат
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі ведмедиця і було у неї троє ведмежат. Усіх вона дуже любила та дорожила ними. Навчала їх ввічливості та добрим манерам.

Одне ведмежа було грайливе, неслухняне і часто засмучувало маму. Звали його Крутько. Другого звали Пустунчиком. Він весь час ховався і лякав матір та інших звірів. А третє ведмежа було лагідне, добре та чуйне. Завжди допомагало матері. Ведмедиця назвала його Любиком. Ведмежата любили матір, але ставилися до неї по-різному.

Наближався день народження ведмедиці. Діти і приготували подарунки для своєї матусі. Кожен вирушив на пошуки. Крутько назбирав кошик ягід. Пустун зловив на річці велику рибину. А Любик знайшов у лісі прекрасну квітку, але пожалів її і не зірвав. Так і прийшов додому ні з чим.

Настав вечір. Ведмежата почали розповідати один одному про свої подарунки. Старший та середній хизувалися власними здобутками, тільки Любик тихенько сидів у куточку і сумував.

— А ти, Любику, що приготував для матусі, де твій подарунок? — спитав Крутько.

— Немає, — слізно промовив брат.

— А чому? — спитав Пустун.

І тоді Любик розповів історію про прекрасну квітку, яку він пожалів та не зірвав. Брати подивились один на одного й промовили:

— Не розуміємо ми тебе, якийсь ти дивний...

Тут прийшла мама і повкладала ведмежат спати.

Настав день народження ведмедиці. Пустун і Крутько привітали матусю, а Любик потупився і розповів про свою квітку. Ведмедиця погладила сина по голівці і сказала:

— Найкращий подарунок для мене — це те, що мій син любить і береже природу.

Любик зрадів і повів усіх до місця, де росла квітка. Матуся доторкнулась до пелюсточок і посміхнулась. Підійшла до сина, пригорнула до себе і промовила:

— Дякую тобі, синочку, за такий гарний подарунок.

І жили вони довго та щасливо!