У ремісника золота рука
Українська народна казка Гуцульщини

Був цар з царицею. В їхньому обійсті був циган. Цариця завагітніла, і цар мав бажання, щоб цариця вродила хлопця. А давно царі ходили на польовання. Іде цар на польовання і каже цариці: — Коли ти народиш хлопця, я прийду з польовання і зроблю хрестини на цілу державу. А якщо ти вродиш дівчину, я прийду з польовання і тебе вб’ю.

А давно були такі закони: що цар сказав, то мало бути виконано.

А в цигана жінка теж була вагітна. І вийшло так, що були одної ночі роди і в цариці, і в циганки. Циганка вродила вже сьомого хлопця. А цариця після того в дві-три годині вродила дівчину. Коли родилося те дитинча, цариця запитала в кушерки ^* :

— Що я вродила, хлопця чи дівчину?

Як сказала кушерка, що вродилася дівчина, то цариця сказала:

— Це моя смерть. Кушерка зачала допитуватися:

— Чому це так?

І цариця розказала їй, що сказав цар. Кушерка сказала:

— Що ви мені дасте, як я вас з цеї біди виручу? Цариця питає:

— Яким способом можна виручити?

— Сеї ночі вродився в цигана хлопчик. А він хотів дівчинки. Кушерка пішла до цигана і сказала:

— Міняйте хлопця за дівчину. Ми на цім добре заробимо. Так вона й зробила, поміняла дітей. І цариця дала їй за то півмішка золота.

Та дівчинка була дуже файна на вроду. Як вона підросла, то дуже файно вчилася. А хлопець той учитися в школі добре не міг. А кортіло його забігати до цигана в кузню і плескати залізо. Цар каже циганови:

— Не приймай хлопця в кузню, бо він мені носить чорний пил до покою.

Так перейшло кілька років, хлопець підріс і вже навчився в цигана робити цвяхи.

Потому на цего царя виповіла друга держава війну. Війна велася довго, тоті перемагали, і цар був змушений тікати в сусідню державу. Як вибирався із свої столиці, взяв собі три вози. На оден віз набрав убрання й постеління, на другий віз набрав харчів, а на третій золота. І поїхав у другу державу, заким тут закінчиться війна. Там, у другій державі, треба було заплатити квартиру. І прачку, і кухарку оплатити. І за якийсь час то все майно вичерпалося, і нарешті не стало з чого жити.

А цей заміняний в цигана хлопець почав робити цвяхи. Цариця з тими цвяхами ходила поміж люди й на базар і продавала. Ті цвяхи дорого платилися, і вони з того так забагатіли, що більше майна привезли назад, ніж узяли з собою, як тікали із свого краю.

Коли війна закінчилася, цар прийшов до свої столиці і сказав:

— Я знаю таке слово, що буде зберігатися навік.

Зажадав цар скликати багато царів, міністрів, щоби це слово вислухали. Посходилися всі, і він сказав:

— У ремісника золота рука. Кожного можуть скинути, знайти на нім якусь провину, а ремісника ніхто не скине з роботи.

І ще раз цар повторив:

— У ремісника — золота рука.