Фотунь-фотунь-фурмос
Українська народна казка Буковини

Були чоловік і жінка. Мали вони двох дітей — хлопчика й ж дівчинку. Звався хлопець Фотунь-Фотунь-Фурмос. Поїхали вони в ліс по дрова і взяли з собою дітей. Лишили їх на возі і наказали, щоб вони з воза не злазили, а самі пішли дров шукати. Тут прилетіла золота пташка і сіла коло воза. Діти до неї, а вона скочила далі. Діти до неї, а вона трошки підфуркне і далі сяде. Так заманювала дітей, і заманила їх далеко в ліс. Батьки прийшли, шукали, шукали, а дітей нема. Та й поїхали додому.

Ходили діти по лісі, ходили і найшли собі хатку. Жив там старий лісник. Жили брат з сестрою в того лісника, підростали. Хлопець май підріс, зробив собі лук і бив дичину. Приносив її додому, а сестра варила.

Одного разу знайшов він на високій скалі двір. На ту скалу лиш стежечка вузенька була. Жили в тому дворі дванадцять гайдамаків. Хлопець виглядів, що ті гайдамаки там самі, і пішов на поле. А там люди орали. Хлопець почав кричати: «Невіра йде! Невіра йде!» Люди кинули плуги й повтікали, а він повідчіплював від плугів усе залізо і поніс до коваля. І попросив, щоб коваль викував йому булаву. Коваль викував. А Фотунь-Фотунь-Фурмос підкинув булаву вгору і каже ковалю:

— Як буде булава назад летіти й гудіти, збудиш мене.

А сам ляг спати. Поспав трохи, а булава уже шумить. Коваль його будить. Він устав і підставив великий палець. Булава впала на палець і зігнулася. Фотунь-Фотунь-Фурмос каже:

— Нехороша.

Почав коваль ковати другу булаву. Викував. Хлопець знов підкинув її вгору.

— Як буде шуміти, збудиш мене.

І знов ляг спати. Шумить булава, будить його знов коваль:

— Вставай!

Він встав і підклав вказівний палець. Булава впала на палець і знов зігнулася.

— Недобра, — каже Фотунь-Фотунь-Фурмос, — куй ще одну. Викував коваль ще одну булаву. Хлопець підкинув її вгору і каже:

— Як буде шуміти, збудиш мене.

І ляг спати. Шумить булава, знов будить його коваль. Він устав, підклав середній палець. Упала булава на палець і знов зігнулася.

— Недобра, — каже Фотунь-Фотунь-Фурмос.

І коваль знов перекував. Фотунь-Фотунь-Фурмос підкинув та й каже:

— Збудиш, як буде летіти і шуміти.

А сам ляг спати. Летить-гудить булава, будить його коваль:

— Вставай!

Устав Фотунь-Фотунь-Фурмос, підклав четвертий палець, упала на него булава і перегнулася. Знов каже хлопець:

— Недобра.

Знов кує коваль. Викував, а хлопець підкинув і каже:

— Збудиш мене, як буде гудіти.

Будить його коваль. Підклав Фотунь-Фотунь-Фурмос мізильний палець, упала на него булава і лиш трошки зігнулася.

— Ця, — каже, — добра.

Узяв він ту булаву і пішов до тих дванадцяти гайдамаків. Прийшов до них саме на обід. А в них були дрова, складені в сажні. Фотунь-Фотунь-Фурмос запалив їх, а сам сів коло порога. Вогонь горить, стало видко в хаті. Найстарший гайдамака каже їдному:

— Іди подивися, що там надворі.

Той вийшов, а хлопець булавою вбив його, і впав гайдамака в скалу. А хлопець далі сидить і чекає. Посилає старший другого гайдамаку:

— Іди подивися, чого так довго нема.

Фотунь-Фотунь-Фурмос і того вбив булавою. І другий у скалу впав. Так виходили всі одинадцять, і він по одному побив їх. А дванадцятий побачив, що біда, заховався в погріб і замкнувся. Фотунь-Фотунь-Фурмос зайшов туди і замкнув гайдамаку ще й відци, на свою колодку.

Тоді пішов до сестри і каже:

— Ну, сестро, підем, я вже найшов для нас двір.

Прийшов він з нею, поводив її скрізь — є все. Є в що вбратися, є що їсти, і спати є де.

— Отут ми будем жити. І каже брат сестрі:

— Як мене не буде дома, ти скрізь ходи й дивись, лиш до цего погреба не заглядай.

І пішов собі на дичину. А сестра ходила, ходила по хаті і почала заглядати в дірочку, що там у погребі. А гайдамака забачив її й говорить:

— Стреби брата свого, і я буду жити з тобою, як муж з жоною.

— А як це зробити?

— Як він прийде, зробися слаба. І кажи, що ти снила дике порося. Як він принесе дике порося і ти поїш з него м’яса, тобі стане легше. Він піде за тим поросям, а дикі свині його з’їдять.

Прийшов брат додому, а вона й каже, що слаба. Посилає його за диким поросям. Він послухав і пішов у ліс. Зайшов до Єлени Коцензяни, і розказав їй. А вона була віщунка і знала все наперед.

— Ого, — каже Єлена, — добре вона тебе посилає. Але нічого.

Бери мого коня і на тобі щітку й гребінь. Саме на полуднє будуть ся свині плякати, а ти бери порося і тікай конем. Як будуть близько добігати, кинеш гребінь — і стане густий ліс. Доки свині його перегризуть, ти далі втечеш. Як будуть знов доганяти — кинеш щітку. І тоді ти втечеш.

Поїхав він, ухопив від диких свиней порося, сів на коня і тікає, Погналися за ним свині, і вже доганяють. Він кинув гребінь, і зробився густий ліс. Свині гризуть ліс і знов доганяють його. Кинув він щітку — і стали перед свиньми високі гори. Поки свині перебралися через них, він був уже далеко, у Єлени Коцензяни.

Нагодувала його Єлена, напоїла і спати вложила. Та й каже:

— Лягай відпочинь, бо в тебе попереду ще багато є. А тоді поїдеш додому.

Вона сховала то порося, а йому дала друге. І поїхав він до сестри. А гайдамака сказав сестрі, щоб вона порося зарізала, кров сховала, а м’ясо їла. Поїла вона того поросяти і каже:

— Братчику, легше мені стало і сильніша я стала. Спасибі тобі. Поїхав брат, а гайдамака каже сестрі:

— Не з’їли його дикі свині, то кажи йому, най він тобі привезе цілущої й живучої води.

Приїжджає брат, а вона йому:

— От, братчику, сон мені снився! Якби ти мені приніс цілущої й живущої води, я би ще сильніша стала.

Поїхав брат до Єлени Коцензяни й каже їй, що треба йому цілущої й живущої води.

— Що, вже знов посилає тебе? Нічого, най посилає. Дає вона йому свого коня, дві баночки і рушник. Каже:

— Приїдеш туди саме на полуднє. Там будуть високі гори. Махнеш цим рушничком — і гори розійдуться. Там і буде вода.

Приїхав він туди, махнув рушничком. Гори розійшлися, і він заїхав межи них конем. Живо зачерпнув у баночки цілущої й живущої води і тікає на кони. А гори знов зійшлися, і тілко коневи шматок хвоста відбили. Засумувався він, приїхав і каже Єлені Коцензяні, що коневи є. А Єлена Коцензяна йому:

— Нічого, добре, що ти живий.

Знову його нагодувала, напоїла і спати положила.

— Лягай відпочивай, бо ти трудний. Ще е багато в тебе попереду. Устав він і збирається до сестри. А Єлена ту живущу й цілющу воду сховала, а йому другу дала. Та й каже:

— На, неси сестрі.

А гайдамака знов наказав сестрі:

— Сховай воду і скажи, що тобі помогла.

Приніс Фотунь-Фотунь-Фурмос воду, а вона сховала її та й каже:

— Спасибі, братчику. Я від твоєї води так поздоровіла. Мені так легше стало.

Знову радиться гайдамака з нею.

— Знаєш що? — каже. — Скажи йому, що йому треба ся скупати Дав їй гайдамака три кісочки шовкових і каже:

— Як він ся буде купати, ти кажи: «Братчику, я хочу знати, яка в тебе сила. Я зв’яжу цею кісочкою тобі руки. Чи згоден ти перервати?»

Сказала вона це братови, і він погодився. Каже:

— Най буде. В’яжи.

Зробила йому купіль. Він собі сів у воду, а вона зв’язала йому руки кіскою. Він перервав. Зв’язала йому руки другою кіскою, а він і другу перервав. Зв’язала третьою — вже не може брат перервати, бо в’їдається кісочка в шкіру. Тоді вона пішла і впустила гайдамаку. Та й каже:

— Не може він перервати. А гайдамака:

— Отепер я його зі світу стреблю, а всіх моїх братів оживлю. Увійшов він до хати, став на поріг та й каже:

— Ну що? Ти моїх одинадцять братів стребив, а тепер я тебе стреблю.

Хлопець каже:

— Мій меч на цвяху. Візьми його, порубай мене, склади в бесаги, почепи на коня, а коня пусти.

Так гайдамака й зробив. Кінь заїржав і побіг до Єлени Коцензяни. Під ворітьми Єлени стропотав копитами і знов заїржав. Єлена плачучи вийшла. Зняла з коня бесаги, дала коневи їсти, а бесаги до хати забрала. Стіл прибрала, скатеркою застелила і почала його кусочок до кусочка складати. Склала, порося зарубала, тою кров’ю його піділляла, цілущою водою покропила, живущою підляла — і він ожив. Та й каже:

— Ох я виспався.

— Добре, — каже, — ти виспався.

І проживали вони вже обоє з Єленою разом. Задумав він знов піти до сестри.

А було в них коло хати таке дерево, що як Фотунь-Фотунь-Фурмос був знищений, то воно всохло. Сестра з гайдамакою сіли обоє обідати. Глянули у вікно, а те всохле дерево розвилося. Гайдамака каже:

— Фотунь-Фотунь-Фурмос вернувся. А він на поріг.

— Ну, що з тобою робити? — питає гайдамаку. А гайдамака йому:

— Візьми мій меч, порубай мене, посічи, склади у бесаги й почепи на коня.

Фотунь-Фотунь-Фурмос взяв меч, порубав його і викинув. А сестрі каже:

— Гай, збирайся і йди зі мною.

І пішли вони на високу-превисоку гору.

— Тут, — каже, — буде нас меч судити. Хто буде винен, того меч покарає. Кладім голови докупи.

Кинув він угору меча. Лягли брат і сестра одне коло одного, а меч упав і сестру навпіл перерубав.

Похоронив Фотунь-Фотунь-Фурмос сестру і повернувся назад до Єлени. Там вони собі обоє жили й проживали.