Фігури
Українська народна казка Бойківщини

Був майстер, дуже файні фігури виробляв. А їхав той майстер за матеріялом на багато кілометрів. А тоді не так, як тепер, а фірами їхали. Майстер від’їжджав, а до його жінки ходив ксьондз.

Проїхав майстер тридцять кілометрів та й став, бо треба було коні напоїти. Напоїли вони з фірманом коні, хотять їхати далі — назустріч фіра їде. І питається той, що назустріч їде:

— Чи ви знаєте у тім і тім селі майстра, що фігури виробляє?

А майстер каже:

— Я з того села і я сам той майстер. Чоловік йому:

— Вертайся назад.

— Я не можу вертатися, бо наймив фіру. Той каже:

— Вертайся. Я плачу за фіру сюди й туди, але вертайся. Вернулися вони. Жінка почула, що на подвір’ю фіра, а ксьондз у хаті. Де його діти? Каже ксьондзови:

— Розбирайтеся, ідіть до другої хати і ставайте межи фігури. Той розібрався, став межи фігури. До хати входить майстер з тим чоловіком, що хоче купити фігуру. Майстер засвітив лямпу та й дав тому чоловікови.

— Іди й вибирай собі фігуру, яку хоч’.

Той ходить помежи фігури, ходить. Надибає голого ксьондза. І сподобав собі ту «фігуру». Та й каже:

— Всі фігури файні, але одна найкраща. Але недобре, що ви їй таке приробили. Не треба було таке приробляти.

А майстер знає, що то є. Дає він тому чоловікови сокиру й ножівку і каже:

— То відріжте то, як воно непотрібне.

Той приступив до «фігури» та й хотів різати. А ксьондз як шарпнув собою, то всі фігури позвертав. Та й утік. А той чоловік вибрав собі їдну фігуру і заплатив. Та й усе.