Фіру борошна за воли
Українська народна казка Бойківщини

Був собі бідний Іван. Один сусід подарував йому одно теля, а другий — друге. Він вигодував ті телята на великі і пішов до сусіда питати воза. Сусід дав воза, він упряг свої воли і почали вони з сусідом їздити. Але набридла йому та робота, бо й сусідове треба обробити, й своє. Задумав він свої бички продати і каже жінці:

— Я займу воли на ярмарок.

І погнав він їх на ярмарок. Торгував, торгував, та ніхто їх у него не купив. І вирішив він поміняти воли на коня — конем буде собі їздити. Їде він на кони з ярмарку; зустрічає на дорозі дядька. Той веде корову і каже:

— Добрий чоловіче, поміняй коня на корову.

І він проміняв: коня віддав, корову взяв. Та й іде з коровою далі. Надибає ще одного чоловіка, з козою. Той каже:

— Чоловіче добрий, поміняй корову на козу.

І він проміняв корову на козу. Та й став з козою відпочивати. Коза зайшла в чужий сад, стала щепи їсти. Він і каже:

— Нє, тебе я тримати не буду, бо ти будеш сад гризти. І пішов з козою далі. Іде й подибає дядька з гускою.

— Давай поміняєм козу на гуску.

Він подумав, що гуска — добра річ, буде перина. Проміняв і пішов далі з гускою. Ішов та й придумав: «Проміняю я гуску на кугута». І проміняв він гуску на кугута.

Прийшов до свого села і повернув то жида в шиньк. Хотів випити й з’їсти, а грошей не мав. Дав жидови кугута. Жид питає Івана:

— Що ти вторгував за воли?

— Що вторгував, то віддав. Питає жид:

— А що тобі вдома жінка скаже?

— Нічого, — каже Іван. Жид йому:

— Не може бути. Іван питає:

— Що ти мені, жиде, даш, як жінка не буде сваритись?

А жид каже йому, що дасть фіру борошна.

Пішов з ним жид, пішли звідти під хату, аби почути, що буде жінка казати. А жінка й каже: — Нічого, Іванку. Коби ти здоров, то все буде. І жид мусів дати фіру борошна. Тільки це Іван за воли й вторгував.