Фі-іть пропало
Українська народна казка Гуцульщини
Був собі оден чоловік та й другому продав теля. Та й ще одному продав його, та й третьому. Та й набрав за то теля грошей від десятьох чоловік. Зійшлися ті люди та й питають:
— Ти думаєш нам давати теля? А він каже:
— Теля одно, а вас багато. А грошей я вже не маю. Хіба передавайте мене в суд.
Вони передали його в суд. Виходить тому чоловікови повістка. Іде він по дорозі, такий зажурений. А навстріть іде циган. Та й каже:
— Що ти, Іване, такий зажурений?
— Та впав у біду.
— У яку біду?
— Продав, — каже, — одному теля, другому. І десять чоловік їх набралося. Теля одно, а гроші я на байфус пустив *. А вони подали в суд. Іду на суд.
Циган каже:
— Дай мені оден злотий, то пораджу тобі, що робити.
— Я тобі дам два злоті, — каже Іван. А циган йому каже:
— На все, що тобі будуть на суді казати, ти відповідай: «Фі-іть, пропало». І більше нічого не кажи.
Іван приходить на суд, суддя питає: — Ти брав гроші в цих людей? А Іван каже:
— Фі-іть, пропало. Суддя питає:
— Приходили до тебе люди за телям чи ні? А він:
— Фі-іть, пропало.
Суддя розсердився і крикнув:
— Ти будеш говорити чи ні?! А той далі:
— Фі-іть, пропало.
Так повторилося ще пару раз, і суддя сказав людям:
— А ви не виділи, що це дурний? Чого ви до дурного йшли купувати. Розходіться по хатах і щоби ви більше з дурним не накладали розуму.
Вийшов Іван з суду, а циган стоїть під дверима. Та й каже:
— Давай гроші. А той йому:
— Фі-іть, пропало. Та й пішов.