Хвальки
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було навесні. Два горобчики сиділи в дворі на дереві й вихвалялися. Один цвірінькнув:

— Я хазяйського кота не боюся! Можу пролетіти перед самим його носом. Ще й голосно цвірінькну і передражню!

Другий горобчик і собі не відставав від приятеля:

— А я хазяйського півня не боюся! Можу в нього навіть обід одібрати — он те зерно, що він із курми зараз з миски дзьобає.

Та горобці не повірили один одному і врешті-решт побилися об заклад: хто

насмілиться зробити те, що пообіцяв.

Тільки перший горобчик підлетів до кота, котрий дрімав на дашку собачої буди, той — хап! — і вхопив його кігтистими лапами за хвіст.

Ледь вирвався хвалько. Добре, що кіт в цей час дрімав, а не полював...

Тоді другий горобець виждав мить і спікетував на курячий гурт, приземлившись прямо у миску, з якої півень обід дзьобав.

Ой, що було, що було! Півень хапнув його за хвоста, що майже все пір’я

висмикнув. Ще й погнався, коли той тікав...

Ось так горобці позбулися своїх хвостів. Зате на все життя затямили, що

вихвалятися дурницями негоже.