Шукаю роботу у Луцьку чи дистанційну як веброзробник HTML CSS JavaScript
Українські казки

Хворий лев
Українська народна казка про тварин

Один лев на старість так розлінився, що не хотілось йому ходить добувать собі їжу; а щоб не здохнуть з голоду, так він умудрився одурить підвласних йому звірів. Призвав до себе вовка, лисицю і собаку і каже: «От що, хлопці, давайте ми всі гуртом добувать їжу собі, таким чином ми ніколи не будем голодать. Один не добуде собі їжі, другий не добуде, а останні два роздобудуть, і буде нам чим поживиться. Хто б не приніс, все будем ділить порівно». Всі на таку умовину согласились.

На другий день всі пішли на роздобутки, а лев остався дома. Лисиця нагляділа осла і почала за ним слідкувать, а так як вона сама не могла здоліть, підмовила вовка і собаку, щоб вони засіли в кущах. Лисиця підійшла до осла і каже: «Чого ти тут тиняєшся? Тут нема корму, один бур’ян. Он там неподалеко є полянка, так там трава, як гай один, пирій та всякі пахучі трави, там корму невпоїд!» Осел послухав лисицю, пішов до тії полянки. А вовк та собака як вискочили з-за кущів та до осла! Собака схопив осла за хвіст, а вовк схопив зубами за горло і почав гризти. Осел згаряча кинувсь був тікать, проволік за собою вовка і собаку сажень за десять і упав, кров’ю стік і здох, бо горло було уже перегризене. Тоді вовк, лисиця і собака гуртом понатужились, поволокли осла до лева на дільож.

Лев подивився на добичу, понаравилась йому; він тоді каже: «Задніх два плічка мої, груднина теж мені належить, бо я старший од вас всіх. А спину і ребра я люблю, нікому не вступлю. Голови і ніг не воруште, я оставлю за собою, бо давно холодцю не їв». А собака й каже: «Ваше степенство, а що ж тоді нам зостанеться?» — «Мовчи, не гавкай, іч яка зарічена, іще вам мало? Кишки, кендюх, копита, хвіст і вся ваша требуха буде; дивіться, який у його живіт великий, чого вам іще треба?»

Всі замовкли, язик прикусили, боялись, щоб не розгнівать лева.

На другий день вовк, лисиця і собака знов пішли на роздобутки. Одійшли од лева гін за двоє, лисиця й каже: «А знаєте що, братики? Давайте ми оддячим левові. Що він з нас сміється? Ми будем їжу достачать, а він буде лежать і сам все їсти? Так діло не підходе». — «А чим же ми йому оддячим? — обізвався вовк. — Ми ж його не подужаєм». — «Та нам і не треба з ним бороться, ми можем його голодом заморить». «А як же ми його заморим?» — знов спитав вовк. «Та хіба як, підем геть од його і більше не звернемось і нічого не понесем йому. А щоб він сам нічого не зловив, так ми ходім зараз, загадаймо всім звірям, щоб тікали з лісу подальші; скажем, що лев сказився і хоче всіх розтерзать. А через тиждень навідаємось, чи він живий, чи здох».

Розбрелись вони по лісу і всім кричали: «Тікайте, братці, з лісу, лев здурів, всіх задере». Всі звірі і звірки покинули ліс, ховались по ярах та по кручах. Вовк, лисиця і собака теж не показувались в ліс цілий тиждень.

Лев ждав, ждав, поки принесуть йому їжу, аж у животі стало кавчать, а самому все ж таки не хотілось іти на роздобутки, бо мав надію, що йому скоро принесуть. Діждавсь до того, що не в силах був ходить. Тут він з досади не знав, що йому робить. Зуби сталив на вовка, лисицю і собаку, думаючи собі: «Хай тіко вернуться, я їм покажу, як мене з голоду морить. Не принесуть нічого, так я їх самих поїм». І так він лютував, лютував, поки звалився на бік і ноги витяг, почав здихать.

Вовк, собака і лисиця підкрались поближче до лева, побачили, що він уже здиха, знов почали скликати всіх звірів — доглядать смерти лева. Назбігалось видимо-невидимо звірів. Був там медвідь, вовк, лисиця, собака, осел, олень, дикий кабан і інші звірі; не втерпів піти хоч одним оком глянуть і заєць. Всі з лева глузували і хто чим міг — били його і товкали. Один заєць боявся близько підійти, сторонився. Лисиця побачила зайця і каже: «А ти ж чого дивишся? Бий його, хіба забув, як він твого батька і дядька задрав? Та він всім катюга допік, а скільки він нещасних сиріт оставив! Господа, всі його товчіть, нехай тяме, що ми всі такі ж тварі, як і він. А він пив нашу кров, знущався над нами, тепер же і ми над ним хоч на припослідку познущаємся».

Лев лежав нерухомо, тіко очима лупав, і сльози з очей капали. Під кінець і заєць одваживсь оддячить. Підійшов до лева і подьоргав його за вухо, а сам промовив: «Як був ти дужим, властвував над нами, не признавав нас за звірів, казнив нас без всякого жалю, думав, що тобі віку не буде; а тепер і ти став безсильним, таким же, як і я, та ще й гірше, і загинеш так же, як і ми всі гинем, ніхто тебе добрим словом не згада!»

ХВОРИЙ ЛЕВ — Українська Народна Казка Про Тварин
ХВОРИЙ ЛЕВ — Українська Народна Казка Про Тварин

Хворий лев. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. Тарасевський у м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. від Є. Чередникової. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 27—29.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова