Хитрий Хома і пан
Українська народна казка Гуцульщини

Були три брати, і жили вони бідно. Два поженилися таки в своїм селі, недалеко від свеї мами. А третій сказав своїм братам:

— Іду шукати, де би наймився. Пішов він у друге село, а там жив дідич. Зайшов до дідича на подвір’я та й спитав слугів:

— Чи не треба дідичеви наймита? Покойова сказала йому:

— Я зайду до дідича та й запитаюся: чи треба, чи не треба. Прийшла вона та й каже:

— Тут оден хлопчина питає, чи не треба вам слуги. А дідич вийшов на ґанок та й питає того хлопця:

— Яку ти, хлопче, вмієш робити роботу? А хлопець каже дідичеви:

— Пане ласкавий, я служив помежи ґазди. Я лиш тілько вмію кіньми їхати.

— То будеш возити мене, будеш у мене кучером, — сказав пан. Зачав хлопець возити дідича, куди дідич собі забагнув. Дуже вдався дідичеви хлопець, так уміє кіньми управляти.

Одного разу дідич забаг їхати в ліс на природу, пролюфтуватися лісом. А хлопець побіг до своїх братів та й сказав їм:

— Мій пан забаг їхати завтра на природу у ліс. А ви прийдіть завтра обидва там, та би задекува́лися ^* коло тої ялиці, що півсуха. Та ялиця — то знак для вас. Я буду везти тою дорогою пана.

Хлопцеви той ліс був дуже знайомий, кожну стежку він знав.

—...Ви вискочіть з кущів, нападіть на нашу бричку та й скажіть:

«Ану, пане, стягайте з себе вбрання. Та й ти, кучере, стягай. І давайте гроші, де які маєте!» Та й перстені золоті з пана здоймай -те, та й з мене вбрання здоймайте, я не буду гніватися. А ми колись поділимося.

— Добре, — сказали брати.

Хома, той хлопець, вернувся у дідицький двір та й пуцує ^* собі коні, обмиває бричку, бо то його робота. Пан вийшов на ґанок та й каже.

— Впрягай коні!

Хома впряг коні, пан сів у бричку, так файно вбраний. І кучерови дав убратися файно, щоб панови не встидно було. Каже Хома до пана:

— Паночку, куди ви забажали їхати сьогодні? А пан дідич кажуть:

— Туди, куди я вчора казав. У ліс на природу, на люфт. Ударив кучер коні, і вони пішли, як дим та нитка. І завів Хома пана просто до тої ялиці напівсухої. Аж тут вискакують два опришки. Крикнули «гальт» та й до пана:

— Руки вгору! Здоймай, пане, вбрання, як хочеш жити! Витягли з панської кишені панового пістоля, поклав його оден собі за пояс. Сказали й кучерови:

— Руки вгору!

Вони обидва піднесли руки.

— Стягай, пане, перстені!

Нічого було панови робити, мусів стягнути перстені, віддати годинник золотий.

— Стягай з себе убрання, — сказали «опришки». А пан сказав:

— Доста вам, що я вам віддав пістоля, золоті перстені та й золотий годинник. А вбрання вам не зніму. Мені сором буде голому.

Притулив оден пістоля до вуха панови і крикнув:

— Вже здоймай!

Нічого було дідичеви діяти, мусів здоймити все вбрання. Зостався пан лиш тільки в трусах та й у сорочині.

— Ви з мене зробили встидного чоловіка, — сказав пан.

— Нічого, нічого, дідичу. Ти не одного наймита скривдив. А тобі ми невелику кривду зробили. Це дуже мала порція.

А тоді до кучера:

— Ану здоймай убрання! Підлизачу ти панський!

Кучер зачав протестувати та не даватися— нічого не помогло. Кучер називав їх опришками, бандитами, злодіями. Ніби-то виду такого подавав, що протестує проти рабівників.

Брати забрали все та й подалися. А їх лишили голими.

— Вертаймося до палацу, — каже пан Хомі. — Ми це перебудемо, їдуть вони по дорозі, і каже Хома панови:

— Пане ласкавий, ми би були не далися їм, аби ви були дали мені пістоля. Я їх мав вистріляти.

Хома дає панови виду, що дуже йому вірний. А в серці в Хоми злість кипить на пана. Бо розказували Хомі панські слуги, що пан дуже фальшивий та скупий. Не доплачує симбрилю ^*, обтягає її.

А Хома згодився з паном служити три роки. І за три роки пан мав дати триста банок. Це була мізерна платня для слуги. Але що було робити Хомі? Мусів десь притулитися.

Приїхав Хома з паном у двір, а пан каже Хомі:

— Хомо, ти такий добрий у мене хлопець, то я тобі підвищу платню в три рази.

Але то лиш така розмова була панова, він не збирався в три рази підвищити.

Пройшло пі́врік, і в пана дуже заслаб рідний вуйко на четвертім селі. Він теж мав фільварок і був такий забагатий, як цей дідич. Прийшов лист: «Приїхай до мене, бо я дуже слабий, на смерти. Хочу відказати тобі свій маєток, підписати тестамент ^* «. Пан дуже втішився. До чого він багатий, та й ще йому впадає маєток. Каже пан:

— Хомо, на завтра на полуднє я буду їхати до свого вуйка на підпис документів. Вуйко на мене маєток переписує.

— Добре, паночку. Що кажете, все буду робити вам. Настала ніч, усі полягали спати. А Хома біжить у своє село, до своїх братів і каже їм:

— Братчики милі, нам попадає в руки великий капітал, лиш слухайте мене. Попри лісу є дорога. Аби ви задекувалися коло тої дороги, там, де старий бук переломлений лежить. Завтра по полудню ми будемо вертатися тою дорогою від пайового вуйка і везти від него тестамент. Ви маєте на нас напасти і той документ від пана забрати. Та й вбрання з пана забрати, та й з мене вбрання. І панови ніде не дінутися буде, і він мусить викупити документ.

Дуже врадувалися брати.

—...І щоби ви остріше бралися до мене, ніж до пана, щоби на мене дужче наскакували.

Приходить другий день.

— Рихтуй коні й бричку, — сказав дідич до Хоми. — Будемо їхати до мого вуйка.

Хома упряг коні, пан сідає в бричку, зібраний ще краще, як того разу. Ще й кучера файно вбрав. Дає пан Хомі пістоля, а одного собі бере. А Хома каже:

— Паночку милий! Ми вже тою дорогою через ліс їхати не будемо. Вже тих опришків не будемо стрічати. Я повертаю на іншу дорогу, попри лісу.

На ті села, куди вони мали їхати, не було іншої дороги, тілько через ліс або попри лісу.

Приїхали вони в то село, де був дідича вуйко. Заїхали в двір, слуги розпрягли коні, дали коням їсти. Вийшли покойові, дідича попід ручки та й у світлицю до вуйка. А пан дідич каже:

— Закликайте й мого кучера. Він у мене такий вірний, що я всю віру на него маю. Хай і він іде до світлиці.

Зайшли вони оба, посідали на крісла, вуйко поволеньки підоймається з ліжка і при свідках розказує, що переписує весь маєток на цего дідича. Бо він більше не має фамілії ^*, тілько цего одного. Підписав вуйко документ, вдарив печатку і подав дідичеви в руки. А дідич низенько вклоняється, цілує вуйка і дякує йому. Та попрощалися, вийшли з двору, сіли в бричку, вдарив Хома коні і їдуть — дим та нитка.

Пан дідич такий веселий, ніби лишень на світ народився. Він не знає, що його попереду чекає. А Хома сидить спереду, править кіньми та підсміюється собі потиху. Та й думає: «Зараз ти, пане, посмієшся й порадієш».

Каже пан по дорозі до кучера:

— Хомо, ти не знаєш, що я тобі маю дати, як я маю нагородити тебе за цю подорож. Ти ж знаєш, який я маєток імив тепер у руки.

— Догадуюся, ласкавий пане. Дідич каже Хомі:

— Мені не жаль дати тобі фунт золота. І як ми приїдемо до палацу, я тобі дам.

— Знаєте, одного разу пан бідному обіцяв кожуха дати. Але то лиш були тілько теплі його слова. А кожуха бідний не бачив. Таке й ви мені, пане, обіцяєте.

— Наколи, Хомо, приїдемо, я відразу даю тобі фунт золота. Але пан тілько так заохочував його, він і не думав того золота дати.

Доїхали вони до того місця, аж тут нараз вискочили два опришки. Та й штрикли до кучера й крикнули:

— Гальт! Гальмуй коні!

Панови ніби нічого не кажуть. А кучер ніби гонить коней: «Бйо! Бйо!» А коні рвуться. Опришки похапали коней за капейстри ^* та й гальмують. А Хома на збитки опришків батогом по плечах прах, прах! Нібито хоче вириватися та тікати з паном. А опришки взялися до кучера дужче. Беруться зсаджувати його з місця в бричці. А Хома витяг пістоля та й стріляє попри них. А оден опришок підскочив Хомі під руку та й вибив пістоля. Пістоль полетів на дорогу.

Обшукали опришки пана, забрали документи та й пустили їх. І пан мав велику довірність до Хоми. По дорозі каже він Хомі:

— А то, що я тобі обіцяв, то я дам. А Хома каже:

— Пане, що їм з тих документів, опришкам? Я можу так зробити, що ви ті документи одержите на руки.

Пан зрадів та й каже:

— Ану зроби так.

— Але мені треба багато часу, щоб розшукати їх у лісі.

— За п’ять день годен ти їх знайти?

— Годен.

— То шукай.

Побіг Хома просто до своїх братів. Та й каже їм:

— Віддайте ті панові документи мені в руки, най я йому подам, а він мені подасть фунт золота. І ми поділимося.

А вони розсміялися дуже, брати, з цеї його бесіди.

— Гей, Хомо, який ти дивак! Та в цих документах цілий фільварок. Фунт золота — ноль проти цего цілого фільварку. Пан мусить дати таку суму, що половину фільварку вартує. Ми віддамо документ, коли пан принесе гроші за половину фільварку.

Прибіг Хома до пана та й каже, що сказали опришки. А пан аж за голову ймився. І сказав:

— Це я не зроблю.

Дідичів вуйко помер, поховали його файно. Але в него був за границею фаміліянт ^*. Приїхав він на фільварок того вуйка та й сказав, що спадщина вуйка належна йому. Управителі сказали йому, що вуйко передав фільварок на братового сина.

— Тобі тут нічого не належить.

— Ну то я жадаю видіти той документ.

Та й написав той фаміліянт до цего дідича, щоби привіз документ та й досвідчив йому, що вуйко насправді передав йому фільварок у спадщину. А як не покаже документ, то той у суд подає.

Пан прочитав то та й каже:

— Хомо, іди до мене на пораду.

Пан мав велику довірність до Хоми і розказав йому, що було написано в тому письмі.

— А видите, пане, — каже Хома, — виходить на моє. Ви окупуєтеся дати опришкам половину грошей та й нічого не будете мати.

Тоді пан сказав Хомі:

— Іди скажи опришкам, що я згоден дати половину тої суми, що вартий фільварок.

— Пане, най ваші люди обрахують, що коштує ґрунт, худоба та й будова. Та й ви дасте мені гроші, я понесу опришкам, а опришки віддадуть документ.

Обрахували панські секретарі маєткову суму, пан вирахував Хомі половину грошей, і Хома побіг з грішми просто додому.

— Нате, хлопці, панські гроші, віддавайте документ.

І приніс він той документ панови. Але це провадилося довго, і той фаміліянт уже подав на суд. Пан приїхав на суд, а той фаміліянт уже там є. Пан подає судді в руки документ, суддя прочитав на всю публіку і сказав тому фаміліянтови:

— Ви не маєте на той маєток рації, бо в цего пана є документ, тестамент.

Та й той фаміліянт нічого не виграв. І суд розійшовся, і пан вернувся додому. Хома питає:

— Як, пане, суд перейшов?

— Дуже добре, нічого той фаміліянт не облизав. Хома каже:

— Пане, я вже буду від вас відходити. Я прослужив у вас три роки. Платіть мені.

Пан обрахував симбрилю за три роки. А згоди в них не було, лиш говорилося, що пан Хомі по-щирості заплатить. А пан нарахував йому дуже мізерну платню.

— А де, пане, те золото, що ви мені обіцяли дати? — запитав Хома.

А пан тикнув Хомі в зуби дулю та й каже:

— На тобі. Оце моя обіцянка.

— Пане, най вам вийде та дуля очима, — сказав Хома.

Та й подумав Хома: «Якби я не обробив пана іншим способом, то нічого не заробив би».

Забрав Хома своє дрантя та й до хати. Прийшов просто до своїх братів та й сказав:

— А тепер ділімся тими всіма грішми. Та й убранням, що забрали в пана.

Поділилися всі три брати по рівній частині, оженився Хома, справив собі файну господарку і жиє ще й по сьогоднішній день, якщо не помер.