Хитрунці
Українська народна казка Чернігівщини

В одному селі жила сім’я. Був дід, син, і онук. І цей дід своїх сина, онука і себе називав мудрецями. А люди чи то з зависті,чи з ненависті називали їх хитрунцями. І тоді цей дід, і син, і онук близько по селах ходили, торгували і тихенько крали. І разом усі в один гаманець усе клали.

Поки близько по селах ходили,то додому приходили, а тоді в дальші села пішли, треба десь заночувати. І вони в одної вдови попросилися. Удова прийняла їх.

— Поживіть скільки вам треба.

І вони в інших селах так само торгували і тихенько крали. Дід вважав, що вони мудрі. Там недалеко була річка. І от одного літнього дня надумали вони покупатися. Пішли втрьох до річки. А гаманця з собою не забереш, тож вони оставили його хазяйці. Кажуть їй:

— Щоб ти нікому з нас трьох поодинці не оддавала гаманця. Прийдемо разом, тоді й оддаси.

Хазяйка все це запам’ятала. От вони й вилізли з води, а в діда борода довга, треба розчесати. Та гребінця забули взяти. От дід тоді посилає наймолодшого онука.

— Біжи і скажи хазяйці, хай тобі дасть гребінець бороду почесати.

Той швидко зметикував і побіг. Прибігає і каже:

— Хазяйко! Казали дід і батько, щоб ви мені оддали гаманець.

— Як же так? Вони ж казали, що поодинці нікому не віддавати.

— Та я погукаю, вони й підтвердять, що послали мене.

І кричить:

— Хазяйка не оддає!

А вони ж не знають, що він про гаманець і від річки кричать:

— Ні, хазяйко! Ми послали! Оддай йому гребінець!

А вона й не дочула, що гребінець та оддала гаманець. Ну, онук… шукай вітра в полі.

Приходять дід з батьком додому і питають:

— А де ж онук? Чого не приніс гребінець?

— Він узяв гаманець і кудись пішов.

— Нащо ж ти оддала?

— Та ви самі од річки кричали: «Оддай гаманець!».

Вони розсердилися і кажуть:

— Ми на тебе в суд подамо!

А вона помудрувала та й каже:

— І в суд не подавайте, і хазяйства не забирайте, і хати не паліть. А я по-доброму, як ви й казали віддам вам гаманець. Але тільки коли ви прийдете втрьох.

І на цьому все закінчилося. Так, що людські розговори правильні були. Вони вважали себе мудрецями, а люди — хитрунцями.