Хто на іншого яму копає, то сам у неї впадає
Українська народна казка Гуцульщини

Це було давно-давно, коли воробці в шпорках ходили. Жив собі король, і був він дуже добрий чоловік. Файно правив державою, файно з людьми жив, і всі люде любили його. Одного разу ляг король спати і йому сниться, що каже йому хтось: «Іди красти. Бо як не підеш красти, то твоя смерть». А він пробудився та й думає: «Що це мені сниться?» Та й собі нічого з того, ляг та й далі заснув. І знов йому те саме приснилось. Каже хтось: «Іди красти, бо твоя смерть». І подумав собі король: «Агій, що це мені другий раз таке саме сниться?» Та й заснув далі. Та й третій раз йому таке приснилось: «Іди красти, бо твоя смерть». І подумав собі король: «О, вже встаю». Та встав і вбрався в просте шмаття. Але забув зняти свою королівську шапку.

І пішов він красти. Іде та й думає: «Куди я маю йти?» Та й дивиться, а з-за одного дому виходить якийсь чоловік. Король питається:

— Що ти за один? А той відповідає:

— Я злодій. Я іду щось украсти. А король каже:

— Та й я злодій. Як так, то будемо собі оба товариші.

І радяться вони, куди мають іти красти. Каже король злодієви:

— Підемо красти до короля.

А злодій його трах у лице! Та й каже:

— Ти би йшов до такого чесного чоловіка красти?! А король йому:

— Знаєш що? Підемо красти до маршала.

— Най буде, — каже злодій. — То поганий чоловік, обкрадемо його. Та й пішли вони красти до маршала. Приходять до него під вікно, та й король ся схилив, а злодій став йому на плечі та й дивиться крадьки в вікно. Чує, а маршал приказує свої жінці:

— Я був ниніка в лісі і назбирав зілля отруйного. Звари то зілля. І завтра закличемо на забаву короля і дамо йому це випити. І ми його цим отруїмо, і я буду король, а ти будеш королева. Та й буде нам дуже добре.

Злодій це почув та й сказав королеви, що таке говорить маршал:

— Хотять короля отруїти. Тоді король сказав:

— Завтра ми підемо оба до него на забаву. А щоби ми, — каже, — якось пізналися, то ми ся поміняймо шапками. Ти пізнаєш свою шапку, а я свою.

І злодій натяг королеву шапку, а король узяв злодієву.

— Тепер ти йди собі додому, а я собі йду. А завтра підемо до церкви. Там подиблемося та й підемо до маршала на забаву.

А злодій як прийшов додому та як подивився, що це шапка короля, перепудився, дістав великий страх. Він же вдарив короля в лице! Та й думав, що треба перед королем ховатися. А якісь люде на другий день сказали, що є такий і такий у королевій шапці. Король сказав:

— Скажіть тому, що в королевій шапці, щоб він прийшов д’мені. Люде прийшли, сказали йому, а він подумав: «Певне мене вже хоче вбити король. А що буду тепер робити? Мушу йти».

Приходить злодій т’королеви, розмінюються вони шапками та й ідуть на забаву до маршала. Приходять, а той якурат уже стіл зрихтував. Наварили того трійла, аби король випив та й умер. Посідали за стіл. Король та й злодій, та й маршал з жінкою своєю. Насипали трійла королеви й тому злодієви. А король сказав:

— Ні, ми перший раз пити не будемо. Випий перший раз ти з жінкою.

— Ні, ми з жінкою не будемо пити. Ми вас хочемо перший раз угостити.

А король сказав:

— Маршале! Чи меш пити, чи не меш пити, та й так зараз гинеш. Маршал уздрів, що це вже ся виявило, та й випив з жінкою. Та й обоє вмерли. А тоді король поклав того злодія на маршала. Та й усюди розповів це і написав по свої державі: «Хто на іншого яму копає, то сам у ню впадає». І розбився горнець, і байці конець.