☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Цап і дурна вівця
Українська народна казка про тварин

Цап унадився в огород. Бувало, як тільки пастухи виженуть свою череду, то цапок зразу як добрий іде, головою покивує, бородою потрясає. А скоро хлопці присядуть де в рові камінчиками бавитися, то цапок простісінько біжить в капусту!..

Раз пішов він тою ж знакомою дорогою. Іде собі та пофиркує. На той час відбилася дурна вівця від череди, зайшла в бур’яни, кропиву та лопухи, стала та й блеє і оглядається, чи не знайдеться який добрий чоловік, щоби ю вивів з тої біди. Увидівши цапа, урадовалася, як рідному братові. «Піду, — каже, — хоть за ним, чей він мене виведе; та же мені не першина за ним іти; у нас наперед череди також заєдно цап ходить; за ним іду сміло».

Пішла овечка за цапом. Він через рів — і вона через рів; вій через пліт — вона собі через пліт та й забрела з ним в огород. Сего разу заглянув якось-то господар ранше в свою капусту і побачив непрошених гостей. Ухопив хворостину та пустився до них на привітання. Цапок швидший, перескочив назад через пліт, драпнув та й пішов собі в чисте поле. А бідна овечка замоталася, стала кидатися з перепуду на всі сторони та й попалася в руки. Не жаловав же і господар своєї хворостини; совсім ю поломав на бідній овечці, так що уже вона блеяла не своїм голосом, а помогти нема кому. Наконець господар подумав собі: «Який гаразд? Іще уб’єш дурну вівцю та потому її господар напастовати тя буде». І вигнав ю ворітцями, але ще таки на дорогу парнув ю вздовж добре хворостиною.

Прийшла вівця в череду та й плаче на цапа. А цап каже: «А хто тобі казав за мною бігати? Я пішов, та на свою голову. А коли мужик мені випарить боки, то я ні на кого не буду плакати: ні на господаря, чому дома не годує, ні на пастуха, чому не пильнує мене, но буду мовчати та терпіти. А ти для чого понеслася за мною? Я тебе не кликав!..»

І цап, хоть ледащо, добре каже. Смотри кождий своїми очима, розбирай своїм умом та іди туда, куда лучче. І у нас також так буває: один пуститься на який-будь гріх, а другий, дивлячись на него, ну ж собі за ним, а потому, як попадеться в біду, нарікає гірко на того, хто го на зле намовив. А чи ж у тебе самого не було свого розуму?..

Цап і дурна вівця. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Час і місце запису не зазначені. Ластівка. Письмо для руських дітей, яко прилога до «Учителя», Львів, 1869—1881., 1869, ч. 14, стор. 110—111.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.