Цапова хата
Українська народна казка Поділля

Як жив собі чоловік і жінка. У їх були, цап і баран, і кабан, і півень, і селезень, і гусак усього потроху. Потім, значить, той чоловік і жінка померли, осталась сама скотина. Поки жили-жили, поки й хату розвалили,— ту, що дід покинув. Розвалили, розтягли і пішли, хто куди влучив. Це діло ішло до літа. А як стало вже холодно, от тоді вже цап пішов до кабана.

— Кабан, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.

А кабан каже.

— Я в листя вриюсь, то мені й тепло буде! Не треба хати.

Тоді він пішов до барана.

— Баран, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.

А баран каже.

— Я одну шкуру простелю, другою вкриюсь, та й тепло буде! Не треба хати.

Тоді він пішов до гусака.

— Гусак, брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.

А гусак каже.

— Мені не треба. Я одно крило простелю, одним укриюся та й перезимую. Не треба.

Потім пішов до півня, а він каже.

— Я з тої деревини та на другу, та й літатиму от і нагріюсь. Не треба мені хати.

Пішов до селезня.

— Селезню-брате! Давай хату строїть, бо буде зима, так пропадем.

А селезень каже.

— Я з тої криниці та в другу — поплаваю, та й тепло буде.

Ну, тоді цап походив по всіх, ніхто не хоче. Давай сам хату будувать. Побудував хату, поставив піч і живе. Стало холодно, зима кужелить таке! Він сидить же в хаті, а ті гибнуть надворі. От найперший приходе кабан.

— Ой,— каже,— цапе-брате, пусти в хату, пропаду!

А цап каже:

— Не хотів хати строїть, то пропадай там! Не пущу.

А кабан каже так:

— Як ти мене не пустиш, то все рівно буду рить, розтягать усячину, то й ти пропадеш, і я пропаду.

Пішов він, одчинив.

— Іди лягай під припічком.

Вже кабан уклався й лежить під припічком. А сам на печі. Коли приходе баран.

— Цапе-брате, пусти в хату, пропаду!

А цап відповідає:

— Не хотів хати строїть, пропадай там!

А баран каже

— Як ти мене не пустиш, то як розженусь та як грюкну в двері, так і виб’ю! І ти пропадеш, і я пропаду.

Треба впускати. Упустив, каже:

— Лягай під лавою.

Ось іде гусак.

— Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!

А цап каже:

— Я ж тобі казав, а ти не схотів хати строїть! Пропадай! Мені нема діла, що ти пропадеш.

А гусак цей каже.

— Ну то добре! Не впускаєш?! А я по соломині розтягну всю покрівлю, і ти змерзнеш, і я.

Одчинив і тому.

— Іди сідай на полу.

Коли ось іде селезень:

— Так-так! Так-так! Цапе-брате, пусти в хату.

— Пропадай! Не хотів хати строїть.

— Ну, я буду все твоє добро нівечить, і ти пропадеш, і я пропаду.

Усі його лякають. Волів і цього пустить.

— Ти сідай на лаві.

Потім іде півень:

— Куд-ку-да! Куд-ку-да! Цапе-брате, пусти в хату! Пропаду!

— Е, ні, півнику! Пропадай! Не хотів хати строїть. Політай з дерева на дерево та й нагрієшся.

А півень каже:

— Я, як розженусь літать, так усі вікна поб’ю, і ти пропадеш, і я пропаду.

Ну, впустив і того.

— Сідай аж на жердці.

Значить зібрались усі і живуть. Топлять і все роблять гуртом. А вовки почули, що там багато пожитку. Один і каже:

— Я, братця, знаю де м’ясо!

— Ну, як знаєш, то ходім!

Пішло туди штук зо три, а може, й чотири. Прийшли, прогребли дірку під хатою, і вліз туди один. Так вони як захватили того вовка! Кабан попав за вуха, баран як розженеться та б’є з розгону, гусак крилами лупить. Ті втрьох б’ють, а селезень сидить та:

— Так-так! Так-так!

А півень сидить на жердці та:

— Куд-ку-да! Куд-ку-да! Бийте, бийте та й подайте сюда!

Ті вовки, що були коло хати, то ноги на плечі та й повтікали, а того вбили. А самі живуть, хліб жують, постолом гроші возять, і оце й казка уся.