☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Цар і його невістка
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі цар і мав дурного сина. І думав він, як він має передати державу на дурного сина. Треба його вженити з розумною дівчиною. Післав цар посли по цілій державі, щоби шукали таку дівчину, яка могла би з попелу всукати мотузок. Ходили, шукали — такої дівчини не найшли. Нема такої, аби з попелу мотузок всукала. Уже йдуть посли додому, а там хата, така бідна, така перекривлена стоїть. Вони вже до тої хати й не заходили, аж тут вибігла дівчина.

— Чого ви до мене не заходите?

— А ми не маємо до чого коні присилити *.

— Присиліть або до зими, або до літа.

А вони подивилися на дівчину та й думають: «Це дурна дівчина». Та й поїхали. Приїхали додому і сказали цареви все, що виділи. Тоді цар сказав:

— Що ви виділи коло тої бідної хати? Може, там були сани поломлені, може, віз? І ви би були присилили коні.

— Ні, не було там нічого. Ми не виділи.

— То поведіть мене до тої дівчини.

Вони повели царя. Приходять до дівчини. А вона варить пшоняну кашу. Нема нічого в хаті, нічого-нічого, лиш той горнець пшона. І тато й мама старі. Ну що робити? Цар каже:

— Дівчино, ти би мені всукала з попелу мотузок, бо мені треба щось зав’язати. А як не всучеш, то я тебе заберу з собою.

Старі плачуть, не пускають її, просять царя. А дівчина каже:

— Буде зараз мотузок.

Та побігла надвір. Та взяла соломи, заплела з неї кіску, принесла перед піч, запалила — згоріло.

— Ось, — каже, — вам мотузок. Беріть собі.

Є мотузок з попелу, але якби його рушив, то вже й нема мотузка. І цар подумав: «Це розумна дівчина». Та й каже:

— Знаєш що, дівчино? Я тобі дам десять варених яєць, а ти мені виведи з них курята. На завтра би вони були, ті курята. Я хочу мати кури.

А дівчина каже:

— Добре. Я вам даю цей горщик пшона, аби його посіяти і на завтра було з него просо, бо треба курята годувати.

А він уже дівчину не лишає, таки бере дівчину. Старі плачуть, а він каже:

— Я вам хату нову покладу, я вас дотримаю.

І забрав дівчину. І зробили весілля. А другої днини по весіллю цар з сином поїхали в ліс на кози. Старий убив козу і каже синови:

— Будеш варити м’ясо, а я піду другу козу вб’ю. Пішов цар, а син не зварив. Старий вернувся злосний.

— Уже будемо дома їсти.

Та й їдуть додому. Старий їде скоро, а син поволі. Батько каже:

— Бери коня та й тягни за хвіст.

А той узяв та й тягне. І старий набив сина. Набив, приїхали додому, і син пішов поскаржився жінці, що його батько набив. А вона каже:

— Було тобі наткнути м’ясо на шпагу й печи.

Другої днини цар поїхав до другого царя попробуватися розумом. Приходить до того, а в того іменини. Питає той цар:

— Чого ти до мене приїхав?

— Я хочу попробуватися розумом, у кого розум ліпший.

— Та як будемо пробуватися?

— Загадками.

Цей цар загадує загадку, а той відгадує. І не вміє відгадати. Тоді той загадав. А цей відгадав. А той цар узлостився, сказав зв’язати цего царя і покласти на траву.

— Будеш лежати тут п’ять день, а в п’ять день я тобі відрубаю голову.

— А що тобі з мої голови? Може, би я дав тобі викуп?

— А ти маєш що дати?

— Маю, я дам, що ти хочеш. Але мушу листа написати, бо як я дам викуп, як я тут зв’язаний лежу?

І той написав листа: «В нашім домі виростуть три ясені. То два ясені зрубайте, а один ясень най росте. Дайте прочитати цего листа невістці. А я лежу на зеленому килимі і вкритий синьою ковдрою».

Посли приїхали з тим листом і зразу почали вимагати викупу, би відвезти свому цареви. Почали забирати худобу, гроші. А невістка прочитала того листа і сказала своїм людям:

— Він лежить на зеленій траві. А вкритий синьою ковдрою, небом укритий.

І вона поїхала з військом і визволила старого царя. А того царя зв’язали, як барана, і на коні привезли до себе.

А ті три ясені — то були три посли. То двох послів убили, а третього не вбили, би показував дорогу. І як вернулися відти, цар передав на невістку цілу державу.

* Присили́ти — прив’язати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області 16 липня 1987 року Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)