Царева криниця
Українська народна казка Чернігівщини

Було це дуже давно. Ще коли ляхи, під натиском війська московського царя, тікали з українських земель і знищували все на своєму шляху. Палили міста і села, трупами позакидали, кров’ю позаливали всі джерела, криниці, річки, озера. Йдуть царські війська, а води нема де напитися. Та й сам цар вже не мав сили тамувати спрагу. Наказав він своїм стрільцям знайти питної води. Кинулися ті в різні боки і знайшли в ліску дідуся. Той показав їм в полі непримітне джерельце, яке хлюпало холодною водичкою. Ніхто б і не подумав, що у такому пустинному місці могло бути таке диво. Напилися стрільці і повели до води царя. Той спробував воду і мовив:

— Та це просто царська криниця! Такої смачної води я ще ніде не пив.

Наказав стрільцям обікласти джерельце і почистити. Так і стало воно називатися царським. Йшли роки, змінювалися покоління, а криниця все слугувала.

Якось трапилося так, що води в царській криниці не стало. Пожурилися люди та й забули про криницю. Заросла вона чагарниками, а цямриння зігнило.

Одного разу в селі з’явилася черниця. Пройшлася по селу, поговорила з людьми і згадала про цареву криницю.

— Нема вже її, — кажуть люди, — висохла, замулилася.

— То від того, — каже черниця, — що в ній колись жінка випрала дитячі пелюшки. Тепер нехай підуть до криниці дві молоді вдови та почистять її. І вода з’явиться.

Знайшли люди таких жінок, послали до криниці. І з’явилася вода, така чиста та прозора. Відтоді знову людям слугує Царева криниця.