Царевич Яків і вовк
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі цар і мав три сини. І йому снилося, що десь є така золота пташка, що якби заспівала, то він би відмолодів. І каже він своїм синам, щоби вони йому привезли ту пташку. Дуже хоче, би відмолодів. Найстарший син каже батькови:

— Я поїду по того пташка.

Батько дав йому доброго коня, тайстру ^* грошей, і він поїхав.

Їхав він цілий день і доїхав до лісу. Вночі побоявся їхати лісом і зайшов переспати до корчми. І цілу ніч грав у карти, і програв коня й гроші, і на два роки запропастився сам.

Чекав батько рік, чекав два роки — нема сина. А середущий син каже:

— Батьку, поїду я. Батько не пускає.

— Пропав той, ще й ти пропадеш.

А він не слухав, поїхав. І тою самою дорогою, що й старший брат. І до тої корчми попав, що старший, і все програв, і запропастився на два роки сам.

Менший син Яків каже:

— Поїду, батьку, я. А батько:

— Пропали ті та й ти пропадеш. Як я без вас буду жити?

І нема вже для него доброго коня, лиш стара шкапа. Сів син на ту шкапу і поїхав. Доїхав до того лісу і подумав, що можна одну ніч не спати, їхати лісом далі. Їде він і здибає його в лісі вовк.

— Царевичу Якове, куди ти йдеш?

— Іду по золотого пташка, би заспівав і би батько відмолодів.

— Ти своїм конем ніколи не доїдеш туди. Дай мені цего коня з’їсти. І сядеш на мене, і поїдемо.

Що він мав робити? Хоч би й не давав коня, то вовк із’їсть, не буде питати. І він дав коня. Вовк коня з’їв, і Яків сів на вовка. Скочив вовк два-три рази та й уже там. І каже вовк Якову:

— Іди наймися пташки годувати. І так украдеш того пташка. Але би ти крав самого пташка, без клітки.

Він наймився, годує пташки. Та й уже хоче того пташка украсти. Та й пожалів, що лишиться така файна клітка. І взяв пташка з кліткою. А пташок заспівав, і його зловили. Якби був брав без клітки, пташок би не співав.

— Ти хотів украсти пташка? — питає ґазда.

— Я хотів, би пташок заспівав і би мій батько відмолодів.

— Ми тобі дамо пташка, але піди до Червоного царя і прижени нам коня, що хмарами літає. І ми заміняємо тобі пташка за коня.

Він пішов і каже вовкови:

— Ой вовчику, ймили мене. Кажуть, би я пригнав коня від Червоного царя. То дадуть за него пташка.

Сів він на вовка, вовк скочив два-три рази і вже там. Та й каже.

— Наймися в царя за конюха. Будеш коня годувати. І вночі, о дванадцятій годині будеш його брати. Але без зубелів ^*, таки голого коня би брав.

А він не хоче такого коня брати, голого, і взяв зубелатого ^*. А кінь заіржав, і його зловили.

— Ти хотів украсти коня?

— Нє, я не хотів. Я хотів повести до царя і поміняти на пташка. Аби пташок заспівав, і мій батько відмолодів.

— Ми тобі дамо коня, але йди до Чорного царя і приведи нам дівку. Ми заміняємо тобі коня за дівку. Її силують віддати за Чорного Дараба.

Вийшов він і каже:

— Вовчику, злапали мене.

— А я ж казав тобі брати голого коня.

Сів він на вовка, і два-три рази вовк скочив — вже в Чорного царя. Вовк каже:

— Іди наймися в Чорного царя за сторожа. І договорися з тою дівкою. Вона піде з тобою, бо не хоче вона віддаватися за Чорного Дараба.

Так він і зробив. Сказав дівці, і вона погодилася йти з ним. Уночі, у дванадцятій годині, вийшли вони з палацу і сіли на вовка. І приїхали до того царя, де був кінь. Вовк йому каже:

— Я перекинуся в прекрасну дівчину, і ти мене міняй. Перекинувся вовк у красну дівчину, і Яків пішов міняти її на коня. А ту дівчину лишили за воротами. Дали йому коня, і він з дівчиною сів на коня і від’їхав. А вовк перемінився з дівчини на вовка, виштрик через вікно і догонив їх. А вовка хтось іме? Приїхали вони там, де пташка. Вовк каже.

— Іди міняй пташка на коня.

І дали йому за коня пташка з кліткою, і він поклав його високо на воротах. А тоді каже:

— Я хочу показати, як цей кінь іде. Проступіться, люди, би я вас не потолочив.

Люди проступилися, а він на коня, та до воріт, та клітку хап і поїхав. Тепер вони мали і пташка, і коня, і дівку — все мали.

Доїхали вони до того лісу, де його здибав вовк. Він на кони, дівчина на вовкови, а клітка в него в руках. І сказав вовк:

— Я вже лишаюся тут, а ти, Якове, їдь сам. Бери дівчину на коня і їдьте з богом. І кажу тобі, Якове, би ти за свої гроші не купував стерво.

А він приїхав до тої корчми і зайшов поснідати. А той орендар каже, що в него є два люди, які вже роками в підвалі жиють.

— Ану покажіть, які то люди.

Подивився, а то його брати. І він дав гроші і викупив їх з неволі.

Викупив він їх і їдуть усі разом додому. Наперед дівчина на тім кони великім, на татоші ^*, всередині два брати, а позаду Яків. Ідуть пішки. А вони тихо порадилися вбити Якова, бо що скаже їм тато, як вони прийдуть без нічого? І як зупинилися вони коло керниці відпочити, Яків і дівчина заснули. А вони кинули сонного Якова в керницю і втопили його. Дівчина прокинулася і не знала, де Яків дівся. А вони напудили її, би вона казала, що то вони оба все добули, а про Якова нічого вона не знає.

Радуються брати, що мають коня й пташка. І дівчину додому привели, але не знати, котрому вона буде, бо їх два, а дівчина одна. Але пташок не співає, і дівка не говорить, таки ніяке слово не говорить. Вони думають, що вона німа. А кінь уже вбив триста чоловік. Хто зайде до него вичистити або погодувати, а він того вб’є.

А вовк прийшов до тої керниці і витяг Якова. І каже:

— Я казав тобі не купувати стерва за гроші.

Та поклав Якова на землю і пішов шукати живущої води. По дорозі здибає жабу. Жаба несе воду.

— Жабо, дай води або скажи, де вона є.

— Не дам і не скажу. В мене віз потолочив діти, я буду їх лічити.

— Не хочеш дати по волі, даш по неволі.

Та притиснув жабу лабою і забрав воду. І оживив Якова.

— Іди додому, але би не признався, хто ти. Наймися коня годувати.

Прийшов Яків додому, і брати радо приймили його. Вони його не пізнали. Післали його коня доглядати, думали, що і його той кінь уб’є. А він викидав усей гній, і його кінь не вбивав. Брати ввійшли і кажуть батькови свойому:

— Прийшов такий чоловік, що викидав усей гній, і його кінь не вбив.

Батько каже:

— Приведіть того чоловіка, би я на него подивився.

— Батьку, він такий дрантивий, що нема що видіти.

— Ви не годні вбрати такого чоловіка? Дайте йому вбрання. Дали йому вбрання, він увійшов, а батько питається:

— Що ти за один? А він каже:

— Я такого й такого царя син.

— А як тебе звуть?

— Яків.

— То ти мій син. Скажи, де ти був і що з тобою сталося. І він розказав, що з ним брати зробили.

І тоді пташок заспівав, і тато відмолодів, і кінь заіржав, і дівчина заговорила. Бо досі всі думали, що вона німа. І тато тих двох синів прогнав. А з Яковом цар жив. І Яків оженився, і добре вони жили. Може, ще й тепер жиють.