Царевич, Поваревич і Сучевич
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив цар, і в нього було три сини. Один Царевич, другий Поваревич, а третій Сучевич (собачка в царя була така на кухні, тільки помиї хлебтала, і ото в неї був цей син). Жили ці брати, як цареві сини. А в них, у кожного з синів, були коні. Вони сторожували, на охороні кордону стояли. Цар спав, а вони стояли на охороні.

І як оцей сторожує Царевич — спокійно ніч пройде, Поваревич сторожує — теж ніч спокійно проходе, а як оцей Іван Сучевич сторожує, то прилітає змій (а змій недалеко кордону в маєтках своїх живе). Прилітає і Сучевич з ним бореться .

От одного разу прилетів змій трьохголовий, а Сучевич і каже:

— Хоч би мені брати коня пустили із стайні, як я чергую.

А кінь так б’ється в двері стайні! Вибив двері і змія цього бити помагає.

А хлопці-брати кріпко сплять! От убив Сучевич одного змія, трьохголового, тоді шестиголового убив, дев’ятиголового, а тепер має прилетіти дванадцятиголовий.

Сучевич і каже:

— Хлопці, сю ніч не можна спати. Я піду сторожувати, а ви коня одпустите, як змій прилетить.

Ну, вони полягали спати і так кріпко поснули! А змій прилетів і почав битися із Сучевичем. Поки той кінь вирвався, із стайні одірвався, із замків (а він прип’ятий був добре) поки одірвався, а цей Сучевич убив шість голів з дванадцяти. А тоді каже змієві:

— Були в твого батька воли?

— Були, — каже змій.

— Орали?

— Орали.

— Оддихали?

— Оддихали.

— Давай і ми оддихнем.

Сіли, трохи оддихнули. Як ударить Іван Сучевич мечем його, так із нього аж іскри сиплються. А змій як ударить Івана своїм мечем, так Іван аж по коліна загрузне у землю! А кінь поки одірвався, тоді вийшов на поміч йому, убили дванадцятиголового змія. Поприходили вранці хлопці й кажуть:

— Як же ти, Іване Сучевнчу, боровся?

Каже:

— Хлопці, треба нам тікати, бо прилетить двадцятичотирьохголова змія, вона нас, усіх поїсть.

І вони почали тікати. А цей Іван згадав про якісь рукавиці, що змії мали. Такі рукавиці, що правду кажуть. Сказав братам почекати, а сам вернувся і перетворився котом. А дівчина-зміївна вийшла маленька та й каже:

— Мамо, дивися — кошеня.

А вона каже:

— Налий йому казан молока. Вип’є, то значить, буде кошеня наше, а як не вип’є, так значить це білозубе щеня. Тоді ми його викинемо.

Дівчина налила йому казан молока, він випив.

— Ну, — каже, — випив.

— Ну, хай буде наше кошеня!

Він увійшов у хату, ото котом, тоді дістав ті рукавиці, на шворочку надів на шию, вийшов із ними, понявкав —понявкав. А потім перетворився голубом і прилетів до хлопців, де вони його ждали.

— Хлопці, будемо тікати.

Тоді тікають вони, а змія зрозуміла, що то був не кіт, а той самий Іван Сучевич. І вже вона за ним гониться. З’їла царевича, з конем проковтнула, і другого з’їла Поваревича. Вже от-от нагоне цього третього, от-от нажене! А кінь і каже:

— Заглянь мені, Ваньку в праве вухо, а в ліве виглянь!

Він як заглянув у праве вухо, а в ліве виглянув, то ліс такий став, що ні проїхати, ні пройти позаду їх. Ця змія долетіла, дивиться, ліс. Пащу вона розкрила, а не пролетиш. Вернулась додому, взяла пилку, взяла сокиру, прорубала собі дорогу, а ті все тікають і тікають! Як прорубала дорогу, знову летить. От-от нажене, от-от нажене їх. А кінь каже:

— А глянь мені, Ваньку, у праве вухо, а в ліве виглянь!

Він як заглянув у праве вухо, а в ліве виглянув, то іззаду їх стала гора така, що змія не пролетить.

Змія долетіла, а то гора. Вернулася назад. Взяла совок, взяла лопату, розкидала собі дорогу, летить. От-от нажене! А там стояла недалеко кузня. І Дем!ян кував у кузні, плуги робив. Славно все робив він там у кузні -кував. Іван Сучевич їде і кричить.

— Дем’ян-я-я-ян-Кузьма! Одчиняй кузню, бо нечиста сила за нами женеться!

Та знов:

— Дем’я-я-я-н-Кузьма, одчиняй!

Дем’ян-Кузьма як одкрив кузню, цей Іван вскочила з конем. Закрив кузню. Ось змія долітає і каже:

— Дем’ян-Кузьма, випусти Івана Сученка, бо з кузнею проковтну!

А Дем’ян-Кузьма й каже:

— Ковтай, може, вдавишся!

Вона знов:

— Одчини, Кузьмо, бо проковтну!

— Лижи двері. Я тобі на язик його посаджу, — каже Дем’ян.

А самі, Дем’ян-Кузьма і Сученко, роблять великий плуг і залізні щипці.

Тоді змія почала лизати двері. Лиже й лиже, й лиже. Пролизала вже трохи, встромила язика крізь двері і кричить:

— Саджай, — каже.

— Ще лижи! З конем не пролізе.

двері. А тоді вхопили міцно її щипцями за язик, вийшли з кузні. Іван Сученко і каже:

— Оддай мені моїх братів, що ти поїла!

Змія викинула йому братів. А Дем’ян-Кузьма і Сученко запрягли її у той плуг і щипцями водять за язик. А вона рветься і ніяк не вирветься! І оборали нею кругом України, оце, де річка. Я не знаю тільки, як вона називається, ота кругом України річка. Ту борозну зробили змією, а тепер стала річка.

От і казці кінець.