Царський син і хлопець з Чумаківки
Українська народна казка Гуцульщини

Був оден цар і мав такого сина, викоханого, сильного, що ніхто його не міг на землю верчи. Уже відки би то не відки з’їхалися всякі борці до того царя боротися з його сином. Та все перед царським палацом лапалися з ним боротися, а він кожного бехне по землі. А цар так радується, що має такого сильного сина. Аж бороду гладить собі від задоволення. Що вже не нахвалився своїм сином усім царям та й королям по всіх державах!

А приїжджі хлопці, що він їх мече по землі, встидаються. Та й кажуть:

— Царю пресвітлий, не хваліться так дуже, бо ще трафить коса на камінь.

— Як ви мені смієте таке казати! Ви сякі-такі! Хлопці кажуть:

— Пожиємо та й повидимо, як вам ніс хлюпне.

А в однім селі була зведениця, безталанна жінка. Мала вона одного хлопця. Навіть жила у найманій хаті. Але той її хлопець також здоровий ріс. Уже мав вісімнадцять років. Він ще тої сили не добіг, що в царя син. Але чутка пішла по всій країні, що є в одної зведениці такий син, що може не повстидатися піти боротися з царським сином перед палацу царського. Кажуть цареви міністри:

— Царю наш пресвітлий, ви хвалитеся своїм сином, кажете, що ніхто не годен його побороти, а ми читаємо по газетах, що є в однім селі у бідної зведениці син, бідної жінки хлопець, і він дуже сильний. Він і недоїдає, і недосипляє, бо робить на себе й на маму.

Цар каже:

— Доставити цего леґіня до мене.

Прийшли до цеї зведениці шандарі, придзінькувалися ^* та й кажуть:

— Господине добра, будьте ласкаві, позвольте свого сина завезти до царя.

Нещаслива жінка заплакала та й сказала:

— Що мій син такого злого зробив цареви, щоби шандарі брали його аж до самого царя? Він нічого злого не виробив.

— Ой ні, маточко, — сказали шандарі, — нічого цар йому злого не зробить та й не скаже. Ми відповідаємо. Ми й вас беремо, і вашого сина. Може, цар вас нагородить чим-небудь, і вам легше пожиється.

Подумала бідна жінка: «Де там нагородить цар!» Але як приказ, так приказ. Мус їхати.

Але в той час її сина не було дома. Він пішов у ліс по дрова. Кажуть шандарі:

— Хоть би чекали п’ять годин, то мусимо його дочекатися. А пусто вже назад не їдемо.

Несе той син в’язку дров з лісу додому. А шандарі сидять у хаті, чекають на него. А той хлопець як бехнув в’язку дров з плеч перед вікон, то аж полумиски по стінах зацеленькотіли. Шандарі подумали, що півхати валиться. Вилетіли надвір, подивилися на ту в’язку дров і аж за голови ймилися. Каже оден до другого:

— Ану, брате, хочу я підоймити оден бік цеї в’язки, подивитися, що це за чудо.

— Та куди там одному це підоймити!

Три шандарі ледве підоймили оден бік в’язки. А хлопець потирає собі рукавом чоло, бо впрів трохи, та й сміється з них. Але трохи напудився шандарів. Подумав, що хотять його оштрафувати, бо в лісі накрав дров. Шандарі потямили по хлопцеви, що він напудився.

— Не бійся, парубче, не бійся. Ми не оштрафуємо тебе. Ми такими леґінями гоноруємося. Ми лишень що мамі твої оповідали, що ми приїхали за тобою. У нашого царя є син, і прославився він на цілий світ. Ніхто його не годен верчи на землю. Ти би збірував його побороти?

— Подивлюся, що то за оден, — сказав згорда парубок, бо чувся в силі.

Шандарі дуже врадувалися, що найшли такого сміливого парубка, та й сказали обом, мамі та й йому:

— Їхайте з нами просто до царя. Ми вам сами заплатимо. Пусто не буде.

Поїхали до царя. Стали перед перших брам, залишили хлопця й маму в канцелярії і пішли до царя сповістити, що того леґіня привезли. Сказали цареви:

— Ми привезли з села Чумаківки одного леґіня, що може боротися з вашим сином.

— Ану введіть його, най я його вижу.

Пішли шандарі до хлопця та й сказали:

— Іди до царя. Хоче тебе цар видіти.

Хлопець чув, що борці з цілого світу приходили боротися та й не могли верчи царського сина на землю. Та й сказав шандарям:

— Ідіть скажіть цареви, най він поскликає усіх тих хлопців, котрі боролися з його сином і не могли верчи його на землю. Най вони всі завтра будуть тут. Отоді й вийду. А як ні, то я назад собі додому поїду, бо я в нашій державі нікого не вбив і не обікрав, і цар не має мене права покарати. Я чистий, як сльоза. А якщо цар хоче, аби я з його сином боровся, то я погоджуюся, але все одно мені треба видіти всіх, що боролися.

Цар повідомив усім тим хлопцям, котрі боролися з його сином, і поз’їха́лися всі.

Але не тільки борці поз’їхалися, але й багато людей вічкови́х ^* зібралося. Маса населенна народу посходилася дивитися на цей дивогляд. Бо по всім світі чули бесіду, що ніхто не годен царського сина верчи на землю.

Шандарі прийшли в канцелярію до цего леґіня та й сказали:

— Леґіню, все готове. Всі борці і весь народ перед палацом. Вийшов леґінь перед палацу на чистий пляц. Виводить цар із світлиці свого сина. Народ як подивився на того царського сина, то аж здригнув плечима. Видно, страшна в него сила була. Тоді оголосив оден міністер. Сказав:

— У світі не було такого, щоб вер на землю нашого царя сина. Але найшовся оден хлопець, син бідної зведениці з села Чумаківки, що хоче з ним попробувати боротися.

Народ загукав:

— Покажіть нам того хлопця з Чумаківки!

Народ розступився і дав дорогу хлопцеви. І зійшлися вони два докупи, син зведениці лицем до лиця з царським сином. Народ подивився на хлопця з Чумаківки та й заговорив:

— Куди цему бідоласі братися до царського сина, до такої сили безмірної!

Зійшлися вони два докупи, завиталися. Каже царський син:

— А що, друже, будемо братися за груди?

А весь народ чує цю розмову. А цар з ґанку дивиться, очей не спускає. Хлопець з Чумаківки каже:

— Панове, я можу боротися. Але зав’яжіть мені праву руку пасом. Я тільки одною рукою буду з ним боротися. А він най обома бореться.

Прив’язали йому до тіла пасом праву руку. Вже готовий боротися. Як хапнув хлопець з Чумаківки царського сина лівою рукою, як закрутив ним сюди-туди, як бехнув по землі! Так, що не міг царський син устати з землі. А цар як стояв на сходах свого палацу, так і роздер на собі із злости убрання. А хлопці, всі ті, що боролися і метав їх царський син по землі, загукали на царя:

— Видите, царю, ми добре казали, що трафить коса на камінь! Нема вам чим хвалитися! Пішов вам ніс удолину!

Ледве підоймили царського сина з землі та й повели в світлицю. А цар зо встиду за ним потягся. І не було тому хлопцеви чумаківському нагороди від царя. Наметали йому грошей ті хлопці приїжджі. Файну купу наметали. Чумаківський хлопець розвитався з людьми та й поїхав собі з мамою додому. Та й жиє й по нинішній день. І носить дрова в’язками, як носив завжди. А царського сина дохторі лікували два місяці, бо в нім якесь чудо обірвалося всередині.