Шукаю роботу
HTML CSS JavaScript розробник
Українські казки

Царський син, вигодуваний левицею
Українська народна казка Полтавщини

Жив собі був такий собі дуже багатий цар. Оженився на коханій дівчині, яка йому була вірною супутницею і господинею. Прожили вони декілька років дружно. Народився у них син. Цар дуже любив сина й жінку. Придворні їм дуже заздрили.

От цар іде у далеку дорогу, а жінка повинна народити другу дитину. Наказує цар всім дворовим і служниці, яка доглядає породілю, берегти її як зіницю ока.

До його приїзду дружина народила сина, все було добре, а придворні із заздрощів до дружини і царя придворні написали йому, що вона народила виродка, не то кота, не то собаку. Жінку з дитиною засмолили в бочку, і пустили в море. Хвиля моря взяла бочку в свої обійми і понесла. І от пливли вони довго чи ні-буря викинула їх на берег. Бочка ударилась об якийсь камінь і відкрилась. Мати не знала що це зробили придворні.

Ішли довго, аж поки захотіла мати спать. Лягла під кущиком та й заснула. Прокинулась а її синочка немає. Плакала, побивалася не могла знайти.

Пройшло багато часу, а мати все шукала сина і натрапила на маленьку хатину, де на окраїні лісу жив одинокий дід. Дід їй гарно поміг, прихистив у себе. Мати ж не знала того, що цар повернувся і дуже за нею сумував.

І от пройшло багато часу, і одного разу дід, у якого жила царівна-мати побачив у лісі хлопця, який сидів між левами, а вони його не займали. З тих пір дід почав слідкувати за левами. Його здивувало, чому ж звірі не рвуть хлопчика. Час іде, хлопець росте міцний і хороший. Дід довго не розказував матері, а потім все ж розказав, що він бачив у лісі, як левиця годувала сина. Мати пізнала свого сина, бо він дуже був схожий на батька і у нього на шиї був медальйон, той що їй подарував цар.

Одного разу мати зустріла хлопця і левицю, зраділа і дуже плакала. У левиці теж покотились сльози. Мати сина не займала, бо він не розумів людської мови, а гарчав. А як стали зустрічатись часто, він став запам’ятовувати слова, стали разом спілкуватись. Але в основному дружив із левами. Як тільки йому загрожує небезпека, як він крикне, то левиця і всі леви стають навколо нього колом. Так і виріс справжнім красенем.

На батька-царя йшло якесь військо війною. Його домашній син пішов захищати батька. Йшла велика битва. А цей що в лісі, просить матір «я чую в собі велику силу, хочу піти повоювати».

І він уступив у бій і так рубав ворогів. І ніхто не знав звідки,він узявся. А як йому стало у битві важко, появилася левиця і вступила у битву зненацька. Вороги почали у паніці тікать хто куди. І цар переміг. На честь перемоги цар влаштовує бенкет воїнам, а коли був бенкет, то той син, що жив дома, сказав що запросив юнака який допоміг перемогти ворога, а коли його запросили, цар спитав, звідки він і якого племені. Він сказав «Не знаю». Тоді цар придивився, що між собою схожі сини, і впізнав на грудях його медальйон який дарував дружині. Розказав син царю, де його мати. Цар приказав левицю держать і кормить при дворі і послав гонців за матір’ю. Коли її привезли, усі зажили щасливо і жили довго-довго.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

273 (5038). Царський син, вигодуваний левицею. СУС 938. Записала Бондаренко Валентина 2008 року. Фесенко Марія Никифорівна (1930). Полтавська область, Семенівський район, Іванівка