Циган і купець
Українська народна казка Гуцульщини

Був маю́чий ^* купець. Одного разу він виїхав на купецтво в далеку сторону. Та й приїхав у одно село. Підійшла ніч. Заходить він до одної хати, проситься в ґазди переночувати. Ґазда сказав:

— Прийму.

— Але бо я з фірою та й з конем, — каже купець. — Є пляц на коня?

Циган-ґазда каже:

— Є маленька стаєнка. Може поміститися кінь.

Купець заїхав на подвір’я, ґазда завів коня в стаєнку, дав коневи сіна та й пішли оба в хату.

Але купець не знає, що це він попав до цигана. Питається циган у купця:

— Куди ви їдете?

— Та я їду, — каже, — далеко. Купувати всякі шкіри, смушки. Циган каже:

— Прийміть і мене. Най і я трошки коло вас зароблю.

— А ти, чоловіче, маєш гроші?

— Маю, — каже циган.

— Ану покажи.

Циган у полицю, витяг відти мошенку ^*, потелепав тою мошенкою, а там зацоркотіло. А то не гроші були. То були у цигана бляшки якісь, шрубки ^*. А купець подумав, що гроші. Та й каже:

— Добре. Я подумаю, а рано тобі скажу.

Рано встали, купець упряг коня в фіру. Та й циган зібрався, бо погодився купець його взяти. Узяв циган мошенку з тими бляшками в пазуху, сіли на фіру та й поїхали.

Треба було їм обом ліс великий переїхати. Каже циган купцеви в лісі:

— Ви знаєте, тут можуть нас перейти рабівники та й забрати наші гроші.

Купець напудився, він ще таке не пацив.

— А що робити, аби в нас гроші не забрали? — питає купець у цигана.

А циган каже:

— Ви давайте мені свої гроші, а я їм подам свою мошенку з грішми. Та й ми викупимся. Та й поїдем далі. А за ці ваші гроші ми будем купувати шкіри.

Пристав на це купець. Вимінялися вони грішми та й їдуть далі. Нараз з хащі скочили рабівники. Крикнули:

— Гов! Або гроші нам, або життя! Циган каже:

— Даруйте, хлопці, життя, гроші я вам віддаю.

Вер їм свою мошенку, а сам ударив коней та й скоком з лісу. А рабівники втішилися мошенкою, хапнули її та й собі лісом побігли. Розтягли мошенку, висипали «гроші» на купу, подивилися, а то бляшки та шрубки. Аж руки собі почали гризти з лютости. Та й хотіли за тими людьми бігти, але ті вже далеко втекли.

Від’їхали циган з купцем на край села, витяг циган купцеві гроші з пазухи та й каже купцеви:

— Ану будемо рахувати, скільки в тебе грошей є. Порахував циган гроші та й каже купцеви:

— О, в мене більше було грошей у мошенці, як у тебе є. А в того купця було дуже багато грошей. Каже циган:

— Видиш, я врятував своїми грішми своє життя й твоє. Я хочу, би ми поділилися цими грішми.

Купець каже:

— Будемо купувати шкіри мені й тобі. Та й накупимо багато шкір і поділимося.

— Е, — циган каже, — я не хочу шкірами шварцувати ^*. Я можу програти на цім. Я цего боюся. Ти май ^* ліпше на цім розумієшся.

— А що ти хочеш? — питає купець.

— Я хочу поділитися цими грішми. Половина тобі, половина мені. Тобі щасливо в твою дорогу, а мені щасливо додому, — сказав циган.

Поділилися вони та й розійшлися. Купець пішов далі, а циган вернувся назад. Але циган не йшов лісом, а обійшов той ліс навколо. Та й увійшов у хату, та й каже свої жінці:

— Видиш, жінко, яке щастя нам упало сночі в хату?

— Яке щастя? — питає жінка.

А циган висипав у миску гроші — мало не повна мисочка золотих.

— Та яким чином це тобі попало? — питає жінка. І циган все їй розказав, як то було.