Циган і лісник
Українська народна казка Гуцульщини

Був бідний циган. Урубає ломаччя то там, то там, та й так піч топив. Одного разу пішов він за хату та й таки на свою вербу виліз. Виліз, став на галузу та й ту саму галузу рубає. А йде лісник. Та й каже:

— Цигане, що ти робиш? Ти зараз упадеш.

Відійшов лісник, може, яких двадцять метрів, а циган бах і впав. Та схопився і біжить за лісником. І кричить.

— Ви є великий ворожбит! Почекайте! Підбігає й каже:

— Ви такий ворожбит, що як сказали: «Ти впадеш», так я впав. Ви ще скажіть мені, коли я буду вмирати. Я вас дуже прошу, скажіть.

А той каже:

— Тоді будеш умирати, коли буде зад студений.

Циган вернувся й побіг додому. Та посік, порубав ту ломаку, жінка зварила їсти. Сіли, попоїли. І подумав циган: «Ану помацаю зад». Помацав, а зад студений. Та й каже:

— Ішов перше ворожбит. Як сказав, що я впаду, так я і впав. І сказав, що я вмру, як буде зад студений. І я вмру. Дітоньки мої, на кого я вас лишаю!

Плачуть усі. Циган плаче, жінка плаче, діти плачуть. Голосять коло хати — страшне!

А в той час лісник якраз вертався додому. Чує, тут такі плачі, крики, зойки — страшне! Повертає лісник до них. А циган у такій розпуці, навіть не пізнав його. Питає лісник:

— Чого ви так плачете?

— Бо чоловік буде вмирати.

— А як ви знаєте, що він буде вмирати?

— Ішов перше ворожбит, а він рубав галузу. І ворожбит казав, що він упаде. І точно так сталося. Чоловік підбіг за ним і спитав, коли він буде вмирати. А той сказав, що тоді вмиратиме, як буде в него зад студений. І тепер у него зад студений. Я мацаю і діти мацають — студений. Вмирає чоловік.

Лісник каже:

— Нічого, я йому вмерти не дам. Добре, що я повернув. А він мав з собою палицю. І сказав він циганови:

— Лягай на столець долівлиць. Будем лікувати.

Циган скинув штани, ляг на столець. А лісник палицею по заду його випарив, випарив, так, що аж став зад червоний. Циган помацав — гарячий зад. Та натяг скоро штани, схапав лісника за шию і цілує його. І дякує, що врятував його від смерти.