Циган і чорти
Українська народна казка Гуцульщини
Ходили стрільці в ліс попри циганову хату. І полювали, і носили м’ясо. А циган вийшов та й питає:
— Відки несете м’ясо?
— Вовки, — каже, — роз’їли оленицю, лиш трохи лишилося. То ми долупили та й забрали.
Бо вони йому не хотіли поправді казати, що вони полюють. Циган жінці:
— Аби-с мала гадку на діти, а я йду в ліс. Може, й я десь м’яса найду.
Устає циган рано та й іде в ліс. І ходить лісом, ходить. Стрічає його чорт. І питає:
— Що ти сюди шукаєш?
— Та, — каже, — шукаю м’яса якогось. Чорт каже:
— Ти не шукай м’яса, ти ходи до мене.
І пішов циган з чортом. Той привів його т’старшому, і каже той старший циганови:
— Ти будеш у нас робити. Циган питає:
— Та що в вас за робота?
— Дров, — каже, — носити, води.
Переночував циган у чорта, а на другий день ідуть у ліс по дрова. Каже кривий чорт:
— Наберемо дров та й понесем на плечах. А циган каже:
— Як я буду нести? Я не маю чим ув’язати.
Чорт витяг з коренем бука, узяв на плечі і поніс т’хаті. А циган не годен навіть одну гілляку нести, не те що цілого бука. Бере він та й обтягує буки дротами.
А старший чорт каже до кривого:
— Що ж це? Ти коли прийшов з буком, а цигана нема. Ану йди та подивись, що він робить.
Вибігає чорт у ліс та й каже циганови:
— Чо’ ти не йдеш т’хаті?
Циган відповідає:
— Ти взяв одного бука, а мені що одного бука нести? Я хочу з п’ятнадцять-двадцять принести за раз, аби не ходив щоразу.
Чорт каже:
— Лишай це геть, іди т’хаті. Питає старший чорт кривого:
— А що, приніс дров?
— Та де, — каже, — він узяв та п’ятнадцять буків нав’язав. Каже старший чорт до кривого:
— То ти собі біду привів. І сказав чорт циганови:
— Іди води принеси.
Виніс циган чортам води та й каже:
— Дайте мені розкаля.
— Нащо тобі розкаля?
— Та йду забрати сюди керницю. Обкопаю навколо, заберу та й принесу. Чого маю щоразу ходити?
— Негаразд, — каже чорт до чорта, — треба цего цигана вбити. Доста ми дужі, а він ще дужчий.
Дали вони циганови вечеряти та й сказали йти спати. А там, де циган спав, було фест цегли. І подумав циган, що сеї ночі чорти мають його вбити. Накладає він на лужко цегли і накрив, і виглядало так, що то циган укрився й спить. А сам циган заліз під то лужко.
Опівночі приходять чорти. І так б’ють по тій цеглі молотами, що порохи скачуть. І думають чорти, що вже вбили цигана. А рано циган ходить коло хати. Питають його чорти:
— Як тобі спалося?
— Я, — каже, — вже більше спати там не буду. Старший чорт питає:
— Чого?
— Так, — каже, — блохи кусали, що я не міг спати.
Чорти думають: «Ми так молотами били, а циганови якби блоха вкусила». Ідуть чорти в другу кімнату та й радяться: що робити з циганом? Та й вийшли й кажуть до цигана:
— Що би ти хотів, аби ти йшов геть т’хаті? А циган їм каже:
— П’ятнадцять кіля золота.
— Дамо тобі п’ятнадцять кіля золота, — кажуть чорти, — але завтра би-с пішов на полонину. З цим кривим чортом. І озмете з собою булаву золоту. Як ти кинеш булаву далі, як цей чорт кине, то дістанеш п’ятнадцять кіля золота.
Подає чорт циганови золоту булаву та й каже:
— Неси. Циган каже:
— Я буду нести, але я не відповідаю, що може з нею статися. Циган не годен дивитися на ту булаву, не нести. Бере чорт булаву
і несе сам. А циган іде ззаду. Виніс чорт ту булаву на полонину та й каже циганови:
— Ану кидай. Каже циган:
— Ти ніс та й ти вперед кидай, а відтак я.
А та полонина мала довжини п’ять кілометрів. Як кинув чорт з цего краю, то аж на той край полетіла золота булава. Пішов по ту булаву, приніс та й каже циганови:
— Ану кидай ти.
А циган уже надумав, що має робити. Розгортає петек, кладе голову в рукав і дивиться крізь рукав на небо. А то як дивитися через рукав на небо, то на небі видно зірничку. Чорт питає цигана:
— Що ти там дивишся?
— Ти, — каже циган, — кинув на п’ять кілометрів булаву, а я хочу кинути аж там, де ота зірниця. Але чи вона відти ся верне, то й сам не знаю.
А чорт як учув це, то булаву схопив і приніс її аж до старого чорта. Приходить та й каже:
— Я кинув п’ять кілометрів, як була задовга полонина. А циган, — каже, — хотів кинути на небо аж до зірниці. І сказав: «Я буду кидати, але чи вона ся верне, не знаю». А я взяв та й приніс вам булаву, бо боявся, аби вона не пропала.
— Ну, — каже старий чорт до кривого, — ти таки найшов собі біду. Ну а циган де ся дів?
— Та лишився ззаду.
Та й каже старший чорт:
— Видко, що він модніший, як ми. Прийдеться нам дати п’ятнадцять кіля золота. Але як він прийде, то ще скажемо, аби він з тобою каміння тер на муку.
А циган ходив полонинами, попоїв коло вівчарів і випросив у них кавалок будза. Та й іде до чортів по золото. Питається старший чорт:
— Де ти тілко сидів? А циган відповідає:
— Я так не годен ходити, як ви. Ви, — каже, — мною так дуже не командуйте.
А чорт каже:
— Ще одна буде робота. Але, може, ти голоден? Би-с ішов їсти.
— Ні, — каже, — я не хочу.
— То ідіть там у потік, мете терти каміння, — каже старший чорт. Іде чорт наперед, а циган за ним. Бере чорт два камені. Один дає циганови, а один лишає собі. І каже:
— Тепер будемо терти.
— Най буде, — каже циган. — Але я піду свого каменя трошки намочити.
Пішов циган, витяг з кишени будз і викалатав його в болоті, аби так виглядав, як камінь. Та й каже циган чортови:
— Ану зачинаймо тиснути.
Чорт тисне свій камінь, та лиш на крупи. А циган як зачав тиснути, а з того «каменя» вода тече. Чорт як уздрів, що вода тече, та й до старого. Питається його старий чорт:
— А як там?
— Та як? — каже. — Як я тис, то крупи з каменю сипалися, а як той тис, то вода йшла.
— Ну, — каже, — треба давати циганови золото, і най іде геть. Кличе чорт цигана:
— Іди бери золото та й іди т’хаті.
— Я сам не йду. Я хочу, би ми йшли оба.
Бере чорт золото на плечі і йде за циганом. А циган сидів недалеко лісу. Каже циган чортови:
— Клади це золото і жди. А я йду до хати і подивлюся, чи там нема кого чужого.
І пішов циган до хати.
А в того цигана було четверо дітей. Входить він до хати, бере з комина сажі і вимащує дітей сажею. І кладе їх у всі чотири кути хати. Та й каже:
— Як чорт принесе золото, аби ви кричали, що ви голодні. Біжить циган під ліс до чорта.
— Неси золото.
Чорт золото на плечі, приніс до хати та й поклав на лаву. А діти кричать з кутів:
— Тату, тату, ми хочемо їсти! Тату, тату, ми хочемо їсти! А циган каже їм:
— Їжте дідька! Їжте дідька!
А вони пустилися до дідька. А дідько як утік, то й нині його не чути. Давно були дідьки, а тепер нема.