Чарівна зернина
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жили дід і баба. Мальовниче село розкинулося між горбами і потопало в вишневих садах, зелені дібров і гаїв. А у них була внучка Настя, ловка, бравенька дівчинка. Вони були бідні, а бабуся ще й хвора. Бабуся сказала внучці:

— Катай, дитино, до лісу, назбирай ягід.

Настя пішла за суницями. Зайшла вона в густий, зелений ліс. Там було гарно, зеленіла трава. Вона була така густа, що ледве виднілись ягідки. Майже цілий день збирала Настя ягоди своїй хворій бабусі, а під вечір була вже повна корзина. Дівчинка побачила, що аж почало темніти і поспішила додому. По дорозі Настуся зустріла бабусю, яка потихеньку кудись ледве брела. Старенька, побачивши дівчинку, попросила в неї полуниць. Хоч Настуся несла ягідки своїй бабусі, але вона не зажаліла й наділила пригорщу зібраного. Бабуся взяла й зрозуміла, що дівчинка щедра, але її стривожив сум в дитячих очах.

Настя була сумна. Бабуся її запитала, чого дівчинка сумує. Та розповіла бабусі все. Старенькій стало жаль бідної дівчинки і вона дала Насті зернинку й сказала:

— Бери це зернятко й неси додому, а там посади його. Завтра виросте квітка. Якщо ти даси бабусі водички, настояної на листках квітки, вона видужає. Якщо ти окропиш хату, то замість неї виросте цілий палац. Якщо ти вип’єш, то станеш королевою краси. Але запам’ятай, ти можеш зробити тільки щось одне.

І бабуся, зникла в лісовій гущині.

Настуся ще хвилинку стояла на тому місці й думала, а потім рушила додому. Прийшовши, віддала ягідки своїй бабусі й посадила зернятко. На другий день справді виросла квітка. Настуся зробила все, як їй сказала старенька. Не думаючи вона оддала той настій своїй хворій бабусі. Але про те, що відбулося у лісі, не сказала ні слова.

Через три дні видужала бабуся, раділи всі. І з радості Настя й не помітила, як розповіла про те, що було в лісі. Вислухавши, дід і баба гордилися своєю внучкою все життя. І жили вони довго і щасливо.