Чарівна лямпа

Українська народна казка Бойківщини

Був собі чорнокнижник. Нічого ін. не робив, хіба перечитував книжки. І дочитався, що в однімс елі є така пивниця. Її желізні двері замкнені. А в ті пивници є така лямп, що якби тоту лямпу втер, то що задумав, дух в ті лямпі все би йому дав. Вона стара була, та лямпа, але дуже важна. Але ту пивницю ніхто би не відкрив, хіба єдної баби хлопець. Баба жила в тім селі, а хлопець її був ще малий, ще в школу не ходив.

І він, той чорнокнижник, поїхав туди. Приїхав у тото село і повів мамі того хлопця, що він її човлоіка брат. А він, той чорнокнижник, приїхав із світу. І зробився він ніби стриком того хлопця, а то чужий був. Купив він хлопцеви вбрання. Та й із тим хлопцем усе ходив по дорозі пройтися, поспацируватися.

Та й той чорнокнижник у них уже спав. Він уже там жив і все виходив на спацир. А хлопець убрався в тото вбрання від чорнокнижника. І тота баба їсти все обом варила: хлопцеви й тому чоловіку.

Одного разу повів чорнокнижник тій жінці, що вони йдуть на спацир і скоро не прийдуть. А то він уже зрихтувався до тої пивниці йти.

Як вони йшли до пивниці, чорнокнижник дав хлопцеви перстень. І хлопець втворив двері. Сам чорнокнижник ті залізні двері не втворив би. Через ті двері хлопець зайшов у пивницю, а чорнокнижник був надворі. А в ті пивниці було повно золота, і хлопець набрав собі багато золота, бо то таке красне було.

Чорнокнижник гойкав на хлопця, щоби’му скоро давав лямпу. А сам чорнокнижник до пивниці зайти боявся. Хлопець набрав так багато золота, що не міг уже й киватися. І не подавав скоро чорнокнижникови лямпу. А чорнокнижник хотів узяти лямпу, а хлопця закрити в ті пивниці на все. Хлопець брав золото і все казав:

— Почекайте, стрику, зараз!

Чорнокнижник чекав, чекав і не міг дочекатися, і його то всердило. І закрив він ті двері, а хлопця там закляв. І темно там було, бо то пивниця. Хлопець зачав плакати. І тер отак руки. Та й потер той перстень. І з того персня з’явився перед ним дух, такий слабий дух. Та заговорив до нього і запитав, чого він плаче. А він каже:

— Я би-м просив вас, би ви мене з пивниці визволили.

А він сказав, той дух, що він слабий, не годен то зробити.

—…Але, — каже, — тут є така лямпа, і дух, що в лямпі, у сто раз сильніший за мене. Як утреш лямпу, то той дух визволить тебе з цеї пивниці.

Хлопець видів тоту лямпу, ще як двері відкриті були. І якось він найшов тоту лямпу в потемку. Зняв тоту лямпу, втер її, і з’явився перед ним сильний хлоп, дуже великий, і заговорив хлопець з тим духом.

— Я би вас просив, би ви мене винесли з тої пивниці.

А той хлоп сильний був, відкрив тоти двері, і хлопець вийшов. І прйишов домів, і лямпу з собою приніс.

А той чорнокнижник уже пішов домів, у своє село.

Ходив той хлопець до школи, виходив свої кляси і зріс уже великий. Уже до женитви був. Хоче вже женитися. І написав до царя, чи може він приїздити до нього в свати за його дочкою. Бо він хотів би у нього женитися. А цар відписав йому, що може приїздити до нього в свати за його дочкою.

— Можеш приїхати в свати, але, — каже, — так, би на тобі було золоте вбрання. І би був золотий кінь і віз — все золоте би було. І, — каже, — з своїм військом.

А він, цар, вишле своє військо назустріч. Написав цар, аби хоть зо шість соток війська мав хлопець і з таким військом би приїздив у свати.

Коли він прочитав листа від царя, він узяв тоту лямпу, пішов за свою хату, утер лямпу, та й з’явився з тої лямпи дух і каже:

— Що ти потребуєш?

А він каже:

— Я хочу, щоби ти мені зігнав війська, і для мене золотого коня би-с постарав, і вбрання золоте. І бричку золоту.

І хоче війська мати не шість соток, а мільйони.

І вже то все було. Його мама зрана встала, вийшла надвір, дивиться, а то дуже війська доста. Ввійшла до хати та й каже:

— Йой, ти, синцю, спиш, а тото війна буде на світі чи що. Коло нашої хати, на нашім ринку і кругом у полі війська великі. І на нашім ринку дуже красне щось убирають. Ти спиш, а то таке щось файне убирають.

А хлопець відповів до свої мами:

— Мамо, тото, — каже, — не війна. Я з тим військом іду в свати до царя.

А тоти старші вже до хати входять, вже йому принесли то золоте вбрання, би ся вбрав. Убрався, а на подвір’ю вже впрягли коня золотого. І поїхав він з усім тим військом до царя в свати.

А той цар виїхав назустріч із своїм військом. І як увидів цар, що тото дуже великі війська, і вони зайняли майже всю його землю, дав цар приказ своєму військови, щоби уступалося, щоби подавалося назад, бо тут ніякий бій не поможе. І пропустив їх цар до свого дому, і хлопець тої баби із своїм військом приїхав у свати.

Но а цар знав, що той хлопець такий бідняк був. А відки він добув собі таке вбрання золоте і так багато війська? То дуже царя дивувало.

Но та й посваталися, погодилися, і цар віддав дівку за того хлопця. І прияв його до свого дому. Живе він у царському домі, і здав йому цар своє царювання, і коруну йому віддав цар.

Як’му віддав цар коруну, взяв він тоту чарівну лямпу, втер її, і з’явився дух, і за єдну ніч поставив йому дух дім. А старий цар устав, вийшов надвір і дуже ся здивував, що за єдну ніч дім такий збудувався. Цар пішов до того дому і обходив його кругом, і обдивлявся. І дуже його дивувало, що то зразу все готове було: вікна, двері — все. А єдного вікна не було, тілько місце для вікна. А то він так зробив, щоби старий цар допоміг йому зробити то єдно вікно, аби було таке, як усі вікна. Чи зробить цар?

Вернувся старий цар до хат і почав розказувати свому зятеви, що за єдну ніч такий дім збудувався. Його то дуже дивувало, старого. А зять йому повів, що то його дім. А старий каже:

— Як тото твій дім? Ти всю ніч спав. Ти нічого не робив і кажеш, що то твій дім?

— У мене, — каже, — робітники робили. Мені не треба було там бути. Я, тату, забираюся з своєю жінкою до свого дому. До того, що вночі збудований. А ви, — каже, — мені допоможіть то вікно зробити, би таке було як усі.

І старий допомагав, наїмав майстрів. Тоти майстри робили коло того вікна цілий рік і не зробили таке, як тоти всі вікна. Не таке тото вікно було. А старий цар так платив тим майстрам, що й свій дім запродав, той, що в нім царював. І не могли майстри таке вікно зробити.

Тоді взяв царів зять тоту лямпу, зайшов у дім і там утер її, і з’явився той дух. Він з тим духом заговорив. Сказав, аби йому ще тото вікно зробив, аби всі вікна однакові були. І той зробив вікно, таке, як і всі вікна. І тоді зять повів старому цареви:

— Я вже, тату, зробив то вікно, таке, як усі. Щоби всі вікна єднакові були.

Царя дуже здивувало, що він зміг зробити таке вікно.

Старий цар доживав у своїм старім домі, бо йому встидно було йти до зятя. А молодий жив з царевою дівкою у новім домі.

Почалася війна і пішов молодий царів зять на війну. Керував він своїм військом і п’ять років ішла війна.

У тім часі чорнокнижник дочитався, що той хлопець оженився в царя і такий дім збудував. І приїхав він туди, до того дому, і гойкає:

— Міняю нові лямпи на старі!

А служниця почала казати свої газдини, ті царьові дівці:

— Пані, чи мож би заміняти стару лямпу на нову. То би добре було виміняти старе на нове.

А пані каже так:

— Я виділа стару лямпу за піччю. Та мож, — каже, — виміняти стару на нову.

І пані позволила заміняти.

Як дістав чорнокнижник тоту лямпу, пішов він собі за той дім, утер тоту лямпу, і з’явився той дух. І сказав чорнокнижник тому духови, щоби переніс той дім. Як стоїть, так би переніс на чорнокнижника землю. І той дух переніс дім. І жив чорнокнижник з царевою дочкою, того молодого чоловіка жінкою. Тих п’ять років жив, як війна йшла.

Прийшов молодий цар з війни, а старий цар каже так:

— Впала війна і все запропастилося. Видиш, — каже, — і дому того твого нема. Ти пішов на війну, а дім пропав, і дочки мої нема. Іди віднаходи свій дім. Як віднайдеш свій дім і мою дочку, дарую тобі життя, а не віднайдеш, то я тебе вб’ю мечем.

А він казав:

— Тату, ще даруйте мені життя. Я буду віднаходити і віднайду свій дім і свою жону.

Переспав він у свого вітця, у старого царя ніч, а другого дня устав і пішов віднаходити свій дім. Довго шукав і віднайшов свій дім і свою жінку. І заговорив з жінкою, і сказав їй, щоби взяла від чорнокнижника чарівну лямпу і доручила тоту лямпу йому.

І розповіла йому жона, що мусить чорнокнижникови кожного вечора загріти води і зладити купіль. І його красно помити.

—…І так він мені вже за тоти роки набрид. А лямпу він держить при собі. І як в купелі сидить, то держить лямпу під пахою. Не можу я від нього взяти лямпу.

А він дав жінці порошків, щоби його тими порошками натерла, як буде в мити в купели.

—…Добре його помий, приємно помий того чорнокнижника. І кажи йому, що будеш з ним жити все, бо чоловіка вже п’ять років нема, і ти на свого чоловіка надії не маєш.

Та й понатирала вона чорнокнижника тими порошками, так, що він здрімався вже в купели. А як здрімав, вона його забрала в постіль до спання. І тоді вона взяла від чорнокнижника чарівну лямпу і винесла свому чолвоікови на подвір’я. Чоловік узяв лямпу, пішов за дім, утер лямпу, і з’явився перед ним той дух.

— Що ти, каже, — хочеш?

— Озми, — каже, — того чорнокнижника, винеси його геть з дому і занеси його дагди в скалу. І запропасти його. Верж його сонного долі скалою, би він забився на смерть. А цей дім занеси туди, де він поставлений був.

І відтоді жив молодий цар із своєю жінкою на тій земли, де дім поставлений був, на своїм домівстві. Переніс дух дім на своє місце вночі.

І як таке сталося, зрадувався старий цар і велику гостину зробили. Старий зробив її для зятя і для свої дівки. А по тій гостині казка закінчилася.