Чарівна хустка
Українська народна казка Кіровоградщини

Жив колись на світі пастух. І була в нього дочка, негарна з лиця, але серце дівчина мала добре. От помер пастух, і залишилася дівчина жити в родичів. Тітка й дядько були злі і жадібні люди. Вони примушували бідну дівчину з ранку до пізнього вечора тяжко працювати. Цілий день тільки й чути:

— Гей, опудало, зроби це, зроби те. Біжи туди, біжи сюди!

Одного разу, коли тітки й дядька не було вдома, до двору зайшов старезний дід. Пожаліла дівчина старого, хлібом пригостила. Відпочив дідусь, став прощатися. Каже дівчині:

— Хочу тобі віддячити за твою доброту, дівчино. Візьми цю хустку. Рано-вранці і пізно ввечері, коли зайде сонце, обтирай хусткою лице.

Тим часом повернулися хазяї. Побачили старого і, дізнавшись, що дівчина пригощала його хлібом, дуже розсердилися. Почали бити дівчину, а дідуся прогнали та ще й собак спустили на нього.

Довго не могла заснути цієї ночі бідна дівчина. На світанні проснулася і згадала про подарунок старого. Обтерла лице хусткою і поспішила до роботи. Коли сонце було вже високо, прокинулися злі родичі. Побачили вони дівчину й ахнули, така вона стала красуня. Почали розпитувати дівчину, що та як.

Дівчина мала добре серце і розповіла про подарунок старого. Відібрали жадібні хазяї чарівну хустку. Ледве дочекалися заходу сонця. А коли сонце зайшло, обтерли свої лиця чарівною хусткою і враз позасинали. На світанку прокинулися дядько й тітка, поглянули одне на одного і з жахом побачили, що обернулися на волохатих ведмедів. Тут прибігли собаки, загавкали і прогнали ведмедів у ліс. А дівчина зажила щасливо, у достатках.