Чарівне перо
Українська народна казка Кіровоградщини

В стару давнину жив собі парубок по імені Василь. Жив, бідував і щастя не мав.

Одного ранку, прокинувшись, Богу помолившись, узяв лук та стріли до нього та й подався до лісу, щоб щось вполювати. Помилувавшись природою та вранішньою прохолодою, зняв з плеча лук, зарядив його стрілою, та враз почув якийсь дивний звук. Не то плач, не то скімлення.

Пройшовши в кущі, він побачив дивного птаха. Це був не птах, а якась потвора: чотири ноги, чотири крила, а голова не звіряча, і не пташина. Птах лежав і плакав. Коли помітив Василя, повернув до нього голову та й говорить людською мовою:

— Васильку-братику, розповім я тобі про те, що сталося зі мною. Була я колись дівчиною красною, та закохався в мене чаклун-злун страшний-престрашний. А я йому відмовила в коханні і тоді він мене перетворив у страшну нікчемну птаху. Васильку, навчи мене літати та злого чаклуна-злуна подолати.

Тільки вона це промовила, тут тобі загуло, загриміло, сонце потемніло, Василя вгору підняло, за тридев’ять земель занесло.

Василь летить та й промовляє:

— Чари-чари, схаменіться і зі мною на землю поверніться.

Враз все стихло. Впав Василь на землю, та при цьому покалічив руку та ногу. Сидить собі та й горює. А коли його злун-чаклун бурею поніс, то він ненароком вирвав з крила птаха перо з пір’ям. Сидить він, коли чує, як щось ніжно йому говорить:

— Васильку, візьми в руку перо і приклади до хворої ноги та руки і говори: «Пір’їнко-перо, ти хвору руку та ногу мені полікуй».

Василь повторив слова і враз став здоровим. Потім перу говорить:

— Пір’їнко-перо, мене на місце віднеси і злому чаклуну життя вкороти.

Враз сонечко ясненько засвітило і вони до пташки бідненької прилетіли. Тут і злун-чаклун з’явився, та знову свою силу хотів показати. Та Василько тільки рукою поворухнув і в чаклуна півсили не стало, другою рукою поворухнув — зовсім злун сили позбувся.

І тут диво дивне стало, птаха піднялася і стала такою красунею-дівчиною, що ні в казці не сказать, ні пером описать. Та й говорить:

— Васильку, кохання моє, ти мені радість життя вернув, буду я тобі за дружину вірну.

І вони одружились, та таке весілля згуляли, що за тридев’ять земель музику і танці чули. І я там була, вино пила, та в рот не попадало.