☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чарівний камінь
Українська народна казка Гуцульщини

Коло лісу була хатка. У ній жила жінка та й дівчина. А чоловік пішов одного разу у ліс лагодити дров, та й його з’їли вовки. І так та жінка за ним плакала, що виплакала собі очі. І каже вона дівчині:

— Що ти будеш коло мене? Я каліка без очей, заробити нічого не годна. Іди десь наймися.

І пішла дівчина. Ішла вона, йшла і дійшла до одної хати. Увійшла в ту хату та й каже:

— Я би в вас не наймилася? А хазяїн каже:

— Чого ні? Наймешся, але в мене лиш одна робота — коні обходити.

Дівчина погодилася. Стала вона до коней. Вставала рано, і ставало їй коло тих коней роботи на цілий день. А пізно ввечір вона йшла до свої кімнати спати. Так було день, другий, третій. А четвертої ночі приходить до неї якась жінка і каже:

— Якби ти мені вночі розчісувала волосся і не дряпала мене, і до рання не лягала спати, то я би тобі дуже велику плату дала. І щоб ти про це нікому не казала.

Дівчина погодилася, але тої ночі не чесала її. Але перебула вона ще один день, і вночі та жінка знов прийшла. Дівчина розчесала її і вже не лягала спати. А та жінка щезла. Рано дівчина пообходила коні, і дуже їй ся дрімає, але вона добре пам’ятала, що та жінка казала їй не лягати.

Настала друга ніч. Вона лягла трохи спати. Пробудилася — вже майже опівночі. Встала, зібралася, і точно опівночі з’явилася та жінка. Вона її розчесала, і сказала їй жінка:

— Я дам тобі цей камінець.

Витягла вона з катрінци камінець і дала його дівчині. І сказала:

— Як тобі щось треба буде, ковтни цим камінцем три рази в хатній поріг цего ґазди.

Дівчина сховала камінь за пазуху і тихо сиділа. Не ковтала. Але одного разу, як поїхали до церкви ґазди і вдома нікого не було, дівчина подумала: «Треба мені файне вбрання, аби мала в чім кудись вийти». Ударила вона три рази камінцем в поріг — і з’явилося все вбрання. І дуже файне. Вона так зраділа, що забула сховати той камінець. Передивлялася своє вбрання. І прийхали з церкви ґазди, і застали її, що вона передивлялася. Та й питають:

— Відки це в тебе?

І вона призналася, що приходить до неї вночі невідома жінка і що дала їй вона чарівний камінець. А ґаздиня каже:

— Як цей камінь чарівний, то побудуй нам нові хати.

І дівчина вдарила тим камінцем три рази в поріг, і враз побудувалися нові хати.

І ґазди напудилися тої дівки. Думають, як її збутися. А вночі знову з’явилася та жінка. Дівчина розчесала її, а жінка каже:

— Ти чого за камінь призналася? А вона каже:

— Мене ґазди застали, як я вдарила в поріг.

— Нічого. Ти кажи, най вони тобі за службу дають вороного коня, і їдь додому. А інакше тобі тут смерть.

Рано сказала дівчина ґазді:

— Я вже хочу йти від вас. Дайте мені вороного коня.

І ґазди на все погодилися. Вона вибрала собі коня, котрий май файний. Ґазді дуже жаль було за тим конем, але він нічого не сказав. Сіла вона на того коня та й поїхала т’хаті.

Їде вона через ліс та й стрічає стару жінку. Таку немічну. Каже та жінка:

— Дитино добра, дай мені шматок хліба і помий мені ці немічні руки.

Дівчина злізла з коня, завела ту жінку до потоку, умила її. І коли нагнулася, випав у неї з-за пазухи той чарівний камінець. І в ту ж мить із старої немічної жінки зробилася та сама, що приходила до неї вночі. І сказала вона:

— Я хотіла переконатися, що ти добра дитина. Так, ти добра і чемна. І ти файно мені служила. То зроби для мене ще одне діло. Тут недалеко моя керниця. Аби ти мені її вичистила.

Дівчина залізла в керницю, вичистила її. Так почистила каміння, що блищало. І сказала та жінка:

— Тепер поцілую тебе на прощання, бо більше дати тобі нічого не можу.

Поцілувала жінка дівчину, і вони розійшлися. Сіла дівчина на коня і поїхала т’хаті.

Приїхала вона, але вже нікого не застала. Мама її вмерла. А дівчина найшла собі хлопця, віддалася, і понині жиють вони. І дуже файно жиють.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області 12 лютого 1984 року Драгомирецька Марія Михайлівна (1954 року народження)