Чарівний куферок
Українська народна казка Гуцульщини

Був один дуже бідний чоловік і мав шестеро дітей. І мали вони бичка. Порадилися вони обоє з жінкою:

— Цего бичка треба продати і купити до хати якого збіжжя, якого хліба.

Узяв дід того бичка на курман і веде на ярмарок продати. Приходить він з тим бичком до одного моста, а з-під того моста виходить чоловік і питає його:

— Куди ти, чоловіче, цего бичка ведеш?

— Ну та веду, — каже, — на ярмарок, аби-м продав. Крайня біда в хаті, нема що їсти ні нам з жінкою, та й ні дітям. Веду, аби-м продав та купив до хати якогось збіжжя.

— Як же так, чоловіче, то веди того бичка під міст і там прив’язуй. Я тобі дам такий куферок, що не треба буде тобі ні збіжжя шукати, та й не меш ти голоден, та й ні діти твої.

Дав йому той куферочка, приносить він його додому і каже свої жінці:

— Ану застелюй стіл. А жінка йому говорить:

— Що я буду застелювати стіл, як ти приніс якогось дудороба порожнього?

— Я тобі сказав: застелюй стіл!

Жінка застелила стіл, він поклав на него той куферок і сказав:

— Бесажки, розбесажтеся!

Бесажки ся розбесажили, і стала така їда на столі, що він ще не видів такої. Та й жінка його не виділа.

А то його той чоловік навчив, як треба до куферка казати.

Другої днини діти бідного бігають собі, граються. Такі веселі. А брат цего бідного, великий багач, каже свої жінці:

— Мій брат щось устарав. Уже його діти не голодні. Та нічого, — каже, — діти з дітьми сходяться і діти з дітей зізнають, що він там має.

І діти від дітей зізнали. Бідного діти сказали:

— Наш тато такий куферок приніс, і така їда прекрасна в нім, що такої їди ще не виділи ні ми та й ні наш тато.

Порадився багач зі своєю жінкою, як би в него забрати цей куферок.

Чи купити, чи видурити? Приходить він до цего свого брата та й каже:

— Брате, ти знаєш що? Що би ти хотів, аби ти мені цей куферок продав?

А той йому:

— Як я тобі цей куферок продам, як мені тепер не треба ні орати, ні сіяти і я все маю?

А цей як зачав під’юджувати його, аби він йому той куферок продав:

— Я тобі даю десять моргів землі. І даю тобі збіжжя. Аби ти мав ту землю чим засіяти.

А бідний каже:

— Я пораджуся з жінкою. Хочу знати, що скаже вона. А жінка на те:

— Куферок куферком, а ми маємо діти. Ми землею їх поділимо, а куферок як дамо одному, то другим уже нема що дати.

Пішов бідний до багача і сказав, що продасть куферок. Дав багач йому ту землю і дав то збіжжя, а куферок забрав. Доки йому то збіжжя вродило і доки він його зібрав, крайня біда була, знов не було що їсти.

Порадився бідний з жінкою: як би встарати ще одного бичка? Може би, дістали ще такий другий куферок? Устарали вони другого бичка і веде він того бичка продавати. Коло того моста виходить той самий чоловік і питає його:

— Куди ти цего бичка ведеш?

— Та хочу продати його.

— Веди бичка під міст і прив’язуй, а я тобі заплачу. І дав він йому такого самого куферка.

— Як принесеш, чоловіче, цей куферок додому, скажеш: «Бесажки, розбесажтеся». А як треба буде, аби куферок заперся, аби-с раз свиснув.

Приніс він куферок додому і сказав: — Ану, бесажки, розбесажтеся.

Як тоти бесажки ся розбесажили та як вискочили відти дванадцять козаків з нагайками! І дітей вони не б’ють та й ні жінку, а лиш б’ють чоловіка. І він пригадав собі, що той йому казав. Аби він раз свиснув.

І він свиснув, і козаки позаскакували в куферок. Куферок заперся і спокій. Вже ніхто нікого не б’є. Другої днини той бідний брат сказав своїм дітям:

— Ідіть співайте, підскакуйте, грайтеся, якої сили маєте.

Діти так і зробили. Граються, підскакують. Говорить брат-богач до свої жінки:

— Ти знаєш, брат знов щось устарав. Бо такі його діти веселі, так файно граються. Та нічого, — каже, — діти з дітей будуть знати, що він там має.

А бідний підмовив своїх дітей, аби казали: «Такий куферок приніс тато, що в першім куферку не було такого добра великого, як тут є». І діти бідного так і сказали дітям багача.

Приходить багатий брат до бідного та й каже:

— Що би ти хотів, аби ти мені цей куферок обміняв? А він йому сказав:

— Чоловіче, відколи ти той куферок уживаєш, то вже з того куферка й вибралося багато. А я цей ще лишень здобув недавно. Як додаєш ще п’ять моргів землі до тої, що ти мені дав, то можемо помінятися.

Багач додав землі, і обмінялися вони куферками. А цей багач — війт, має панів багато знайомих. Він куферок не втворяє, але хоче зробити великий баль, закликати своїх знайомих, бо він війт.

Скликав війт свої гості, гості позасідали файно за столи, кладе він той куферок на стіл і каже:

— Ану, бесажки, розбесажтеся!

Вискакують відти дванадцять козаків з нагайками, як стали тих гостей гостити тими нагайками! Цей кричить:

— Бесажки, розбесажтеся! — нічого не помагає. Він іде до свого брата й каже:

— Брате, йди до мене, бо там ціле нещастя робиться.

— А що ж там робиться?

— Козаки з нагайками гостей б’ють. Каже йому бідний:

— Чоловіче добрий! Куферок не для гостей. А тілько для тих, що в хаті. А ти, — каже, — запросив гості.

Бідний не дуже квапиться, бо хоче, щоб тих таки добре вибили.

А тоді прийшов на двері, свиснув, козаки сховалися, куферок заперся і спокій.

Богач сказав йому, щоб він обмінявся з ним куферками.

— Я не міняюся, — сказав бідний.

— Як же так, то бери собі й цей.

І бідний узяв собі куферок назад. А багач питає:

— А як же з землею? А бідний йому каже:

— Я тобі куферок дав, а ти мені землю, та й по цілій нашій церемонії. А що ти гості закликав, то я не винен. Куферок не для гостей.