Чарівний цепочок
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Недалеко від лісу гуляли дівки та парубки. А в лісі була невелика хатинка, в якій світився вогник. Захотіли хлопці зайти в хату. Один каже:

— Я боюся.

І другий каже:

— Я боюся.

Третій виявився сміливіший і зайшов у хату. А там горить свічечка і лежить мертвяк жовтий-жовтий та ще й зуби вишкірив. Злякавшись, хлопець захотів вийти. Звідкілясь взялася брава дівка і каже:

— Не пущу. Посватай мене, тоді пущу.

— Посовітуюсь з батьками, — відповів парубок.

Опинившись вдома, він розповів історію, яка з ним трапилась. Батьки порадили звернутися до старенького батюшки, який, вислухавши його, дав пораду:

— Даю тобі хрест на цепочку, накинь його їй на шию. Якщо ти встигнеш це зробити, вона тебе не задавить. Не встигнеш — задавить.

Повернувся парубок в ліс до хатинки. Зустрів ту дівку.

— Що батьки казали?

Почувши це, хлопець швидко накинув хреста на шию. Злі чари покинули дівчину, і вона стала ще кращою, а мертвяка не стало. Молодята полюбили один одного.

Необхідно було благословення батьків, і вони вирішили поїхати до них. А була зима. Вечоріє... Їдуть. їдуть. Довго їхали.

Приїхали в село. А вже ніч надворі. Де переночувати? Під’їхали до однієї з хатинок. Почали проситися, чоловік змилостивився, завів коней в повітку, дав їм сіна. А молодят повів у хату, в якій вони побачили, що в ночвах на лежанці лежить мала дитина з великими руками і плаче. Дівчина взяла дитину за ноги і з усієї сили вдарила її головою об піч, що аж загуло, та й каже:

— Оце я ваша дочка. Як була я малою, ви мене, мамо, вигнали за двері і сказали: « Хай тебе чорти візьмуть!» Мене вони взяли, а вам таку дали.

Мати зраділа цій зустрічі, попросила прощення за свій вчинок і поблагословила дітей.

Молодята одружилися і понині живуть та й горя не знають. З того часу люди уникали говорити лихих слів.