Чарівні капейстри
Українська народна казка Гуцульщини
Був цар. Та й дуже він був лютим, люди через него страшно плакали. Та й так приплакали, що в него палаци перекинулися в купу хвої, дочка — в миш, три сини — в коні. А в тім краї був дідич і не мав дітей. А в него в сусідстві жив бідний чоловік та й мав жінку й одного хлопчика. А хатка в них була така мацюпка *, як колибка. Той чоловік був такий бідний, що не мав ні пса, ні кота коло хати. Піде він до того дідича, позамітає подвір’я, і дідич дасть йому гладунчик * молока. А жінка піде підлогу помиє, і їй миску муки дадуть. І з цего вони жили.
А той дідич мав великий лан, засіяний конюшиною. І з лугу, з корчів виходили три коні і не паслися в тій конюшині, а лиш переверталися догори ногами. Каже дідич до жінки:
— Я буду казати цему сусідови Николі, най сідає в лузі на березі, а як ті коні будуть виходити з лугу, най нагонить їх булагою * у долину. За то йому дамо на місяць чвертку кукурудзів.
— Най буде, — сказала жінка.
Пішов чоловік та й сидить там днину, два дни, три дни. А його жінка каже:
— Ти сидиш там, а ми з голоду гинемо. Коли ще та чвертка кукурудзів буде? А ми вже тепер голодні.
Узяв чоловік кавалок мандибуряника * в платину та й пішов далі в той луг сокотити. А жінка каже до хлопця:
— Знаєш що, сину? Ти йди сокотити, а тато най іде додому та й буде якусь роботу робити. Сиди собі з булагою під лисницею. Та й там є керничка. Мандибуряник їж, а воду пий.
Хлопець сидить з булагою, і приходить до него миш. Та й каже.
— Хлопчику, дай мені щось з’їсти. Я така голодна, що світу не виджу.
А хлопчик каже:
— Іди там під яблінку, там є мандибуряник у платниці. Їж. Вона наїлася та й каже хлопчикови:
— Слухай, гезде є керничка. Ставай коло цеї кернички. Зараз прийдуть до кернички три коні води пити. Вони будуть пити, а ти здойми з усіх трьох капейстри. А з мене би ти розгорнув шубку.
Хлопець дивиться, приходять три коні. Та й стоять коло тої кернички, не п’ють воду. Хлопець здоймив капейстри з одного, другого й третього. Тогди мишка каже:
— З мене шубку здойми.
Він розгорнув з неї ту шубку, а шубка з золота. А то вже не мишка перед ним, а царівна. Він обернувся до коней, що з них капейстри познімав, дивиться, а то не коні, а три царевих сини стоять перед ним у корунах. Та й кажуть вони:
— У мене золота капейстра.
— А в мене срібна капейстра.
— А в мене дияментова. Каже перший панич:
— Як тобі треба буде грошей, возьми золоту капейстру й потряси. Вона тобі висипле золотих грошей, кілько треба.
А другий каже:
— Треба тобі буде грошей, потряси мою срібну капейстру. І подумай, кілько тобі срібних грошей треба, і вони тобі впадуть з капейстри.
А третій каже:
— А моя капейстра дияментова. Як тобі треба буде дияментів, потряси її і матимеш дияментів, кілько тобі буде треба. Але нікому не кажи, що ти маєш ці капейстри. Бо як скажеш, то вже нічого з них не буде. Кілько би ти їх не тряс, ні грошей, ні дияментів уже не буде. Ні татови, ні мамі не кажи. Як прийдеш додому, то ці капейстри клади в куферок і замкни. І ключ би в тебе був, аби ті капейстри ніхто в руки не брав.
Прийшов він додому та й сказав:
— Мамо, дайте мені куферок.
І поклав він тоти капейстри у куферок. Та замкнув куферок і сказав мамі, щоб до него не докивалася.
А тато далі йде до дідича та й робить дідичеви за гладунчик молока. Хлопець каже:
— Тату, буде вже на дідича робити.
Та пішов потряс капейстрою і взяв собі торбу грошей. Та й каже:
— Тату, мамо, ходім на базар щось купити. А тато каже:
— Я не маю як роботу в дідича лишити, бо ввечір не будемо мати що їсти.
— Матимем що їсти, ходіть на базар, — каже хлопець. Пішли на базар, вибрав хлопець найкращу корову з телям і каже:
— Мамо, беріть цю корову на воловід, аби не йшли до дідича за ложкою молока.
Пригнали корову додому — нема де її загнати, нема що їсти дати. А коло них близенько стаєнка дідичева стояла. Пішов хлопець до дідича та й каже:
— Продайте мені ту стаєнку.
А дідич багато в него заправив, би він не дав, а він приніс дідичеви ті гроші. Купив стаєнку та й каже дідичеви:
— Продайте цей стіг сіна.
А коли у дідича вмерла жінка, хлопець все зробив, щоб файно поховати її. І ніхто не знає, відки він гроші має. І нікому не каже про капейстри.
І до того дійшло, що дідич узяв його до себе і лишив йому все своє майно.