Чарівні предмети
Українська народна казка Гуцульщини

Один удовець мав малого сина. І був великий голод. Нічого не було в того чоловіка їсти. І подумав він: «Як має ця дитина вмерти з голоду, то краще її втопити». І взяв хлопчика за руку та й повів топити. Хлопчик питає:

— Що ви, тату, хочете робити?

— Я хочу тебе втопити, бо нема що їсти. І самий хочу втопитися.

А син тата просить:

— Тату, не топіть мене, а відведіть на третє село і там лишіть. І може, я проживу.

Тато послухав сина і повів його на третє село. І там його зоставив під чужою хатою. То була хата багача.

Заходить хлопчина до того ґазди в подвір’я. А ґазда вийшов з хати й питає:

— Що ти хочеш, дитино? Хлопчик відповів:

— Ґаздику, я нікого не маю, я сирота. Прийміть мене в найми, я буду вас слухати, як ваша дитина.

Ґазда закликав хлопця до хати, дав йому попоїсти. А ґаздиня якраз мила посуд. Хлопчик то вздрів, закотив рукави і сказав:

— Ґаздинько, давайте я вам то помию. Я не вб’ю ні одну тарілку.

І помив він той посуд, повитирав. І то їм дуже сподобалося, ґаздині й ґазді. А хлопчик вийшов надвір, узяв мітлу й позамітав, навів порядок. І сподобався хлопчик тим ґаздам.

А вони, ті ґазди, мали в тих самих роках дівчину. І сказав ґазда хлопцеви, що як добре робитиме, то буде його зятем.

Робив хлопець у него багато років. І як виріс він і було йому вже сімнадцять років, ґазда в корчмі при горівці договорився з другим багачем, що віддасть дочку за його сина. Та й посваталися вони. І коли мав бути шлюб з тим іншим хлопцем, ґазда хотів якось збутися хлопця-наймита. І післав його в заклятий млин. Хто в той млин пішов, то ніхто не вернувся. Запряг ґазда старого коня в пустий віз, поклав на той віз пару мішків обметиці ^* і післав хлопця в той заклятий млин. А на дорогу дав йому хліба й кавалок сиру. Знав ґазда, що з того млина ніхто не вертався. І хлопець поїхав, а ґазда почав справляти весілля.

Під’їжджає хлопець до того млина. А по дорозі був калабач ^*, і віз йому розірвався надвоє. Передок виїхав, а задок зостався в калабачі. І всі мішки попадали в калабач. Хлопець сів та й заплакав.

Сидить він, плаче, а тут нараз приходить дідо з великою сивою бородою й питає його:

— Хлопче, чи ти не дав би мені щось їсти? Бо я такий голоден.

— Дам, діду, — відповів хлопець і віддав йому свій хліб і сир. Дід з’їв, подякував і каже:

— Я тобі, хлопче, подарую скрипочку. Як заграєш на ню, то всі будуть гуляти. І даю тобі ще цей бучок ^*. Як ти щось подумаєш і цим бучком махнеш, то станеться так, як ти подумаєш.

І той дід нараз щез, і ніде його не було видко. А в руках хлопця лишилися скрипочка й бучок.

Зоставив хлопець коня з тим передком на дорозі, а сам пішов до млина, бо то вже було близько. Ввійшов у млин, а там нікого не було і млин не молов. Тоді він сів на лавку, взяв скрипочку і почав грати. І з усіх кутків почали виходити чортенята і данцювати. А потім вийшов найстарший чорт, Луципер. Сів він коло хлопця і каже:

— Що би ти хотів, аби ти й мене навчив так грати на скрипку? А хлопець сказав йому:

— Прикажіть чортенятам, най пустять воду на лотоки, най поносять мені до млина мішки і най файно помелють. І най мені поремонтують віз і поносять на віз муку. І най принесуть мені свердлик, такий загрубий ^*, як ваші пальці, молот і десять плішок.

А чортенята так данцювали, що за порохами їх і видко не було. Хлопець перестав грати, і Луципер сказав чортенятам то все зробити. І вони то все зробили: помололи збіжжя, поремонтували віз і поносили на віз муку. Хлопець узяв свердлик і вертить десять дірок у млиновім колесі, що на него вода спадає. І каже Луциперові:

— Пхай там пальці, буду тебе вчити грати.

А колесо стояло, бо вода була вже пущена іншим боком. Луципер запхав у тоти дірки пальці. Хлопець поклав коло кожного пальця плішку і так забив ті плішки молотом, що Луципер уже не міг витягнути пальці. Тоді хлопець пішов і пустив на лотоки воду. Колесо зачало крутитися і обертати Луципера. Луципер того не витримав і сказав:

— Що хочеш, би ти мене пустив?

— Я хочу, — сказав хлопець, — би ти підписав контракт, що цей млин не ваш, а мій, і щоб ви не мали до него ніякого права.

Луципер сказав:

— Добре.

І звільнив йому хлопець одну руку.

Чорт сказав своїм чортенятам, щоби принесли папір і олівець. І підписав контракт, що цей млин буде уже не його, а цего хлопця. Тоді хлопець звільнив йому й другу руку, і Луципер із своїми чортенятами з млина забрався.

Запер хлопець млин і поїхав з мукою і з тим контрактом додому, до того ґазди, в якого він роки проробив. Приїхав він у подвір’я, а ґазда виходить з хати і дивиться. З пустого збіжжя файна ^* мука. І віз добрий, і хлопець вернувся. А в хаті весілля, скрипка грає, гуляють. Ґазда дуже зчудувався ^* і побіг до хати. Поки наймит розпряг і завів до стайні коні, ґазда зупинив музику і сказав молодому, щоби сховався в комору, бо зараз увійде той, котрому він пообіцяв дівчину. Той пішов з молодою до комори. Хлопець увійшов до хати, побачив гості, музику. А дівчини нема, і князя ^* нема. Він відразу здогадався, що ті сховалися в комору.

А в той час молодий зловив молоду в коморі поза шийку і почав цілувати. Хлопець махнув бучком і сказав:

— Най буде так!

І вони так і приліпилися одне до одного. І не могли розірватися. Каже хлопець до ґазди:

— Де дівчина?

— Зараз я приведу її, — відповідає ґазда.

Пішов ґазда до комори і зачав відривати доньку від князя. А хлопець махнув прутиком і сказав:

— Най буде так!

І ґазда прилип до них третій. Ґаздиня побачила, що нема ґазди, і пішла за ним у комору. Відриває ґазду від молодих, а хлопець махнув прутиком і сказав:

— Най буде так!

І ґаздиня приліпилася до ґазди.

Гості підняли шум. Як може відбутися весілля без молодих і без ґаздів? Ґазда кричить на все горло до хлопця:

— Ходи сюди, Петрусю!

Петрусь входить у комору, а ґазда каже:

— Петрусю, піди під берег. Там живе циганка. Вона вміє ворожити. Може, вона відробить, так, щоб ми розділилися. Скажи, що я прошу, аби вона йшла на весілля. Як відти вертатимеш з циганкою, то повертай до попа і скажи, що я прошу, аби він з дяком прийшов на весілля. І не лишай їх, разом з ними прийди. Як циганка нічого не відворожить, то, може, піп відмовить і відчитає.

Пішов хлопець, покликав циганку, попа й дяка, і йдуть вони всі разом на весілля. І треба переходити річку. Було на метер води. Циганка, переходячи, підоймила догори сукню, піп підоймив свою реверенду ^*, а дяк підкотив угору штани. А хлопець махнув прутиком і сказав:

— Най буде так!

І циганка так і зосталася з задертою сукнею, піп із задертою реверендою, а дяк із закоченими до самого кінця штанами. Як гості вздріли таке чудо, то всі повтікали з весілля. Ґазда попросив циганку, аби вона поворожила, щоб вони розчепилися. Циганка поворожила — нічого не помогло. Піп молився і відчитував — нічого не помогло. Тоді сказав ґазда:

— Петрусю, це ти все наробив. Тепер так зроби, щоб ми розліпилася, і щоб циганка опустила сукню, і щоб піп опустив реверенду, а дяк відкотив штани. І моя донька буде твоя. А цей князь відки прийшов, туди й піде.

І хлопець заграв у скрипку, і всі розліпилися й пішли в данець. І в циганки опустилася сукня, у попа опустилася реверенда і в дяка відкотилися штани. І вони теж пішли в данець. А як Петрусь перестав грати, той жених пішов собі, а за князя був уже Петрусь. І поженилися вони, і добре жили.