Червоні чобітки
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід і баба, і було в них дві дочки — одна дідова, а друга — бабина.

Одного разу дід поїхав на базар і купив червоні чобітки. Приїхав додому і послав дочок у ліс по ягоди. І сказав:

— Хто більше назбирає ягід, тому будуть червоні чобітки.

Пішли доньки у ліс. Дідова дочка збирає ягідки та в кошик, а бабина — собі до рота.

Уже й вечір настав. Потрібно повертатись додому, а в бабиної дочки ягід нема — кошик порожній. Що робити? І вирішила вона вбити свою сестру і забрати її ягоди. Вийняла вона з кошика ножик і встромила в сестрине серце. Поховала її недалеко від дороги ще й на могилку вткнула гілочку верби.

Прийшла додому і сказала, що сестра заблудилась у лісі. Дід і баба пішли шукати дочку. Шукали, шукали та й повернулись ні з чим. Так червоні чобітки дістались бабиній дочці.

Через деякий час їхали тією дорогою чумаки. Втомлені, сумують за домівками, сіли перепочити. Каже один до другого:

— Дивись, яка гарна верба. Піди та виріж сопілку та заграй, щоб нам було веселіше.

Пішов той, вирізав сопілочку і заграв. А сопілка мовить людською мовою:

Грай, грай, сопілонько,

Розкажи правдоньку:

Мене сестриця згубила

Ніж у серденько встромила

За ті ягідки,

За червоні чобітки.

Кинув сопілку чумак додолу:

— Що ж це таке? Я не буду грати!

Взяв другий. А сопілка співає те саме. Приїхали чумаки в те село, де жили дід і баба. Зайшли до них у хату, напилися води та й розповіли про своє диво.

Узяв дід сопілку та й заграв. А сопілка мовить людською мовою:

Грай, грай, татусю,

Мого серденька не вразь,

Мене сестриця згубила,

Ніж у серденько встромила

За тії ягідки,

За червоні чобітки.

Тут зрозумів дід усю правду. Вигнав він бабу разом з дочкою геть зі свого дому.