Череп виказав
Українська народна казка Гуцульщини

Був хлопець у стані біднішім та й був хлопець-багач. Та й сватали вони ту саму дівчину. Стариня присилувала її йти за біднішого, а багацький зостався. І змовився багацький син з тою молодою жінкою. Одного разу вибігла та жінка з дому й кричить:

— Чоловік мій нагло ^* вмер!

І всі люди сказали, що так мало бути, що таки мав бути в неї другий чоловік. Похоронили чоловіка, жінка дуже сумувала, просто місця собі найти не могла. А з багацьким сином вони ходили одне попри одного і навіть не бесідували. А в пару років узяли вони та й пібралися. Люди кажуть:

— Видко, хто чий мав бути.

І добре жили вони. Але перейшло кілька років, той другий чоловік захворів і теж помер.

Та й після того багато років перейшло. Копав молодий паламар на цвинтарі яму і викопав людський череп. Його заінтересувало побачити, який то череп з людини. Виніс його нагору, витер. І побачив у черепі цвях. І нічого нікому не сказав паламар, лиш відніс той череп до ґміни ^*. Показав і розказав, де той череп викопав, і пішов собі додому. А тоти взяли череп до судиї.

Судиї теж нікому не сказали, лиш викликали ту бабку, яка була вже дуже стара. Уже роки рокенні перейшли, і вона сказала, що нічого не згадує, і так записали в протокол. Другий протокол зложили — одно й то саме:

— Нічого я не свідома. Хворів і помер, і більше нічого не знаю. Той помер та й другий помер.

Судия вискочив з нервових системів:

— Кому ти будеш говорити?! Це що таке, бабочко?

І він показав їй той череп із цвяхом. А баба глипнула на него і з того страху лиш перекотилася. І нагло померла. Судия сказав:

— Від цего суду ти врятувалася, а від страшного не врятуєшся. Заберіть її, як забиту собаку, щоб я її не видів.

І на цьому кінець, і вже.