Чого журилися дочка й мати
Українська народна казка Буковини

Були собі чоловік і жінка і мали дівчину. І вже та дочка так виросла, що можна було їй і віддаватися. А мама зварила обідати та й каже: — Біжи, дочко, принеси води холодної. Вона вийшла, бере воду, а козак їде на кони та й каже:

— Добрий день, дівчино моя!

А вона вже ту воду й не несе, лиш сіла на керниці та й задумалася. Козак казав: «Добрий день, дівчино моя», а вона не має ні подушок, ні вереток. Виходи з хати її мама.

— Що ти, дівко, пішла та й не несеш воду?

— Ой, мамо, їхав козак та й казав: «Добрий день, дівчино моя». А я не маю ні подушок, ні вереток. Як же я буду віддаватися?

Вже й мама задумалася. Сидять обидві на керниці та й журяться. Виходи тато.

— Що ви пішли-сте обидві та й сидите? Обід застигає. А стара каже:

— Старий, чекай-но. Їхав козак та й казав: «Добрий день, дівчино моя». А вона не має ні подушок, ні вереток. Як буде віддаватися? Що будем робити?

А старий їм:

— Най вас бог поб’є! Іду від вас у світ. Як найду дурніших за вас, то вернуся, а як не найду, то вже сюди не прийду.

Та й пішов чоловік. І навіть не обідав.

Іде він одним селом, дивиться: чоловік з жінкою бігають з віниками кругом хати, хочуть сонце загнати до хати. А дядько їм і каже:

— Що це ви робите?

— Що робим? У людей є сонце в хаті, а в нас нема. Хочем, щоб і в нас було в хаті сонце.

А він їм:

— Дайте три рублі, то і у вас буде сонце в хаті.

— Дамо, — кажуть.

Тоді він бере сокиру, прорубує вікна і пускає їм сонце до хати. І вже має три рублі. Пішов далі. Іде, дивиться: чоловік тягне свиню на хату, щоб паслася, бо на хаті виросла трава. А дядько питає:

— Що це ви робите?

— Треба, щоб вона спасла траву на хаті, і не годні ми її висадити.

— Дайте три рублі, і вона спасе.

Поклав він драбину, виліз на хату, скосив траву, і свиня ту траву з’їла. І дали вони йому три рублі.

Заробив чоловік шість рублів і вернувся додому, бо знайшов дурніших за дочку й жінку.