Чому гуси купаються у воді, коти миються, а кури гребуть в поросі
Українська народна казка Чернігівщини

Жив раз давно-давно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури. Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.

— Куди йдете, гуси?

— Шукаємо воду, бо велика спрагота.

— І я йду з вами, — каже курочка, бо ж і її сонце пригріло й дуже тепло їй вчинилося, що аж рот роззявила...

— Ну, ходи з нами.

Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли кота.

— Куди йдете? — питає кіт.

— Шукаємо воду.

— І я йду з вами, добре?

— Ходи.

Ідуть, ідуть, ідуть. Нарешті побачили озеро. Гуси знялися на крила й

полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка і кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли б залізти у воду, але бояться. Аж ось помітили у воді таких, як вони, кота і курочку.

— Ну, коли вони не бояться, то чого нам боятися?

І поскакали у воду. Але зараз почали тонути. Лиш з бідою вибралися на берег. Кіт глянув на озеро й так недобре йому зробилося, що аж затрясся, втерся лапками та й каже:

— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюсь я й на печі.

— І я не буду такою дурною, щоб лізти у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.

При цьому зібралися і йдуть додому, Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.

— Це моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!

А кіт шмигнув до хати, скочив на піч, замурчав і почав лапами митися.

— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.

І від того часу гуси купаються в воді, коти миються на печі, а кури

порпаються в поросі.

А хто не вірить, нехай перевірить!