☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі
Українська народна казка про тварин

Жив раз давно-предавно чоловік, котрий мав кота, гусей та кури.

Як наступило літо й сонце добре припекло, гуси зібралися воду шукати. Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли курочку.

— Куди йдете, гуси?

— Шукаємо воду, бо велика спрагота.

— І я йду з вами, — каже курочка, бо й на неї сонце пригріло й дуже тепло їй ся вчинило, що аж рот роззявила...

— Но, ходи з нами.

Ідуть, ідуть, ідуть. Зустріли кота.

— Куди йдете? — звідає кіт.

— Шукаємо воду.

— І я з вами піду, добре?

— Ходи.

Ідуть, ідуть, ідуть. Раз лиш увиділи озеро. Гуси знялися на крила й полетіли у воду. Плавають, купаються, й так їм добре, що аж гогочуть.

Курочка й кіт стали на березі й дивляться. Сонце парить. Дуже хотіли би залізти у воду, айбо бояться... Раз втямили у воді таких, як вони, кота й курочку.

— Но, коли вони не бояться, то чого би нам боятися?

І поскакали у воду... Але нараз почали тонути. Лиш з бідою вибралися на берег.

Кіт глянув на озеро, й так йому недобре вчинилося, що аж затрясся, втерся ніжками та й каже:

— Не буду я більше такий дурний, щоб лізти у воду. Помиюся я й на печі.

А курочка собі:

— І я не буду дурна лізти більше у воду. Ліпше попорпаюся у попелі.

При цьому зібралися і йдуть домів. Курочка скочила в купу пороху й од радості замахала крилами.

— Се моя купіль! Сто раз ліпша, як вода!

А кіт шмигнув до хижі, скочив на піч, замурчав і почав ніжками митися.

— Не проміняю я піч на озеро. На печі не треба плавати.

І від того часу гуси купаються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі. А хто не вірить, най перевірить!

Чому гуси миються у воді, коти — на печі, а кури порпаються в поросі. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. В. Лінтур у с. Доробратове Іршавського р-ну Закарпатської обл. від І. Ільтя. Час запису не зазначений. Дідо-всевідо. Закарпатські народні казки. Запис текстів та впорядкування П. В. Лінтура, Ужгород, 1969., стор. 23—24.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.