Чому звірі в лісі не дружать
Українська народна казка Чернігівщини

Сеє було давно, таді ше, як усі звєрі дружили між сабою.

Ішлі раз лісом вовк, ведмідь, лісіца і заєц. А на дорозі була величенна яма. Пападалі єни туда і не знають, як вилізти. Бачать, аж дерево височеннеє расте. На дереві дрозд сідіт і гніздо вьот.

Вовк і каже:

— Дрозде, дрозде, шо ти робиш?

— Гніздо в’ю.

— Памажи мені з ямки вилєзті.

— Хай тобі ведмідь паможет.

Став ведмідь на весь руст, а вовк на єго, гулак назбирав, пад ногі накидав. Вилєзли вовк і ведмідь. Бачить лісіца, шо вони з ямки вилазять. Учепилась за хвуст вовка і тоже вискочила.

Астався у ямці сам заєц. Вилєзті нікак не може. І каже дрозду:

— Дрозде, дрозде, а шо ти робиш?

— Гніздо в’ю.

— А памажи мені з ямки вилізти.

— А ти заспівай так, як я співаю.

— Не вмію я так співати, як ти. Напевно мені погибати тут у ямці.

— А ти попробуй, — каже дрозд.

Став заєц у ямці і тоненькім таким галас очком як заспіває. Бо лучає зайцу навчиться співати, ніж у ямці погибати.

— Дрозде, дрозде, ось я!

Жалко стало дроздові зайця. З усього лісу наносив він гулок і кидав у ямку. Наскладав заєц їх аж до самого верха і вискочив.

З тих пір заєц і дрозд у лісі дружать. Только дрозд побачить зайца з дерева, начинає співати. А заєц радується. А з вовком, лисицею і ведмедем заєц не дружить.