Чому звірі не жиють довго
Українська народна казка про тварин

Одного разу зійшлися звірі на нараду: кінь, пес і мавпа — і радилися, кому більше треба жити. Кінь каже: «Я як молодий — мнов ґазда гонорується, дає мені вівса, ячменю, і ззамолоду мені добре, а як старий, то не годен їсти ні овес, ні ячмінь, зубів не маю, худну зараз і ґазда мнов встидасться і продає мене [...] Возять мнов воду, б’ють мене, не зважають на мене, що я не можу, але кажуть, що не хочу».

А пес каже: «Я також не хочу жити багато. Я ззамолоду десь гавкаю, віджену злодія від хати, а мені ґазда винесе їсти, і як доброї волі, то то, що сам їсть, то й мені дасть. А як старий, то гавкати не можу, захрипну; увійду до хати — копають мене чоботами, а вийду на вулицю — метаються у мене каміннями. А нащо ж мені, бідному, багато жити?»

А мавпа каже: «Я також не хочу багато жити. Я як ще молода, маю зуби, сміюся до когось і показую хороші жарти, то мені кидають і зернятко, інший — булочку, а як стара, то не миле мені нічо».

Тепер чоловік перебирає всьо на себе; робить і за коня, і показує жарти замість мавпи, і іноді віджене злодія від хати, як нема пса. І тому чоловік найдовше жиє.