Чому лисиця дзявкає
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Захотілось лисиці в людей жити. Он же собака живе, спить у будці, хазяїн ще й годує щодня, а тут коли то що впіймаєш. Тільки як би ще по собачому навчитись балакати.
Одного разу підкралась лисиця до людської оселі та й заховалась у дерезі. А це було ввечері. Чує лисиця рипнули двері, а собака тонким голоском:
— Дзяв, дзяв! Дзяв!
Бо то ж хазяїн їсти несе. А лисиці того не видно. Давай і вона в дерезі й собі:
— Дзяв, дзяв!
«Ти, диви! Якийсь собака приблудився, а ну ж подивлюся», — подумав селянин і підійшов до кущів.
«Та й гарна ж собака, тільки худа вже ж дуже. Та нічого, відгодую», — міркував собі.
— А, катай сюди, Рудий, будеш мені повітку та курник охороняти, — каже хазяїн.
З того часу й почала лиска жити в людей. І все було б добре та тільки одна біда — кури кубляться прямо під будкою.
Терпіла лисиця день, терпіла другий, цілу неділю витерпіла. Та коли вже квочка з курчатами в будку від дощу сховалась, урвався терпець розбійниці. З’їла курочку, а пір’ячко під будку загребла і спить собі.
— Квочка пропала, — бідкається хазяйка, — курчата плачуть. Чи кібець вбив, чи хто вкрав?
А лисичка осміліла та й ще одну курочку з’їла, а пір’ячко знов під будку загребла.
— Що ж це за напасть така, — вже й селянин стривожився, — чи не бачив кого Рудий?
А лисичка:
— Дзяв, дзяв! Дзяв!
— От молодець, — хвалить хазяїн.
Та до жінки:
— Дивись, Катре, чого це наш Сірко шерсть настовбурчив й на Рудого гарчить?
— Та захворів, мабуть, — відповідає молодиця.
— Ач, шерсть кошлата яка й гарчить весь час. Хоч би не здох. Відпусти його, хай побігає.
Та тільки скинув хазяїн нашийника як Сірко з розгону та до Рудого. Не встиг селянин і крикнути як біля будки з’явилась купа пір’я.
— Так он воно що! То це ти так за моє добро мені відплатив?
Та кочергою лиску по спині, а Сірко й собі. Ледве жива рудохвоста вирвалась із двору. Та городами, берегом у ліс. Забігла в нору, хекає та чує Сірко під норою стоїть. Хотіла щось Сіркові погане сказати, а вийшло:
— Дзяв, дзяв! Ой лишенько, мову забула з переляку.
Та так з того часу й дзявкає.