Чорт на службі в діда
Українська народна казка Закарпаття

Були собі дідо з бабою, такі бідні, що вони нич не мали їсти. Лем дідо зробить корито та десь баба зарве бодай щось від багатіщих людей. Та й помалу жили. Дідови набридло без їдєння ходити й говорить він так:

— Жоно, ти мені спечи хлібчика з якоїсь спузи, аби-м укусив, як буду голоден.

Вона йому спекла, дідо вийшов у ліс і поклав того хлібчика на пня, а сам теше корита. А прийшов чортик і то ощип’я від нього вкрав, той хлібець. Украв, і з’їв та й пішов собі. Дідо на полуднє ід’тому ощип’яті, а тото місце застило, не є ощип’яти. Та й де то ощип’я ся діло?

Чорт прийшов домів, та й всі ся чорти посходили. А той найстарший звідається:

— Хто що зробив?

Та той забив чоловіка, той поїзд перевернув, той якусь машину перевернув, поламав. А наймолодший говорить:

— Так і так. Дідо тесав корита, поклав ощип’я на пня, а я, ади, взяв та й з’їв.

— Ти, — говорить, — підеш та будеш дідови за то рік служити. Не треба було від нього всяке їсти.

Ну та й спровадив його.

Дідо теше корита, йде д’ньому маленький дітвак, такий голий. Лем у довгій сорочці. Приходить ід’дідови, поклонилося, дідо поздоровкав.

— Та де йдеш, хлопчику?

— Я ваш, ід’вам іду. Я би у вас не служив?

— Йой, дитинко, та я сам не маю що їсти.

— То нич. Я би хотів у вас служити. Я би вам помагав корита тесати.

На вечір прийшов дідо з тим хлопцем домів і починає так:

— Бабко, я тобі привів слугу.

— Йой, небоже! Та най би був слуга, та що будеме їсти?

— Е, — говорить, — бабо, ми щось будеме їсти. Щось буде. Ти мене слухай.

Та й переспали вни, а рано йдуть у ліс. Прийшли в ліс та й сіли собі. Дідо береться тесати корита, а хлопець говорить:

— Діду, ви мало спочиньте, ми по кориті ще втешеме. Дідо не хоче сідати, лем пішов до роботи.

— Та де, дитинко, треба робити, треба корита тесати.

— Но та йдіть та тешіть.

Пішов дідо та й теше, теше. А на полуднє вони щось мало їсти винесли собі. Та й дідо дав хлопцеви їсти та й сам їсть.

— Діду, маленько собі ляжте.

Напустив чортик на діда сон, дідо заснув собі. А той пальці в рот та й раз свиснув. І з’явилося таких, як він, много-много. Почали робити корита. Наробили тих корит велику купу. Дідо д’вечорови пробудився.

— Йой, та я, дитинко, заспав, та й корито моє не готове.

— Е, — говорить, — діду, я багато коритят налупив.

— Йой, ба, то що то, варт таке зробити?

— Ба, та варт, діду. Я не спав, я робив.

— Йой, дитинко, та як ми тото перенесеме? Та я єдно корито кіби-м приніс.

— Перенесеме. Мені тото в’яжіть.

Пішов дідо нарубав ліскового пруття, накрутив оровок, усі корита дав в’єдно, скрутив тото. Чорт тото взяв на плечі та й хода. А дідо за ним. Йдуть далі, дідо відстає. Чортик дочекав діда, та за руку його, та й шмарив горі на корита, та й діда несе. І приніс перед хижу, шмарив діда вдолину, корита поклав перед хижу. Ввійшли до хижі, дідо каже:

— Бабо, позирай, кілько ми корит принесли.

Баба зрадувалася дуже. Уже люди щось їм за тото дадуть. Уже буде мати що продавати. А слуга говорить:

— Бабко, ви щось варіть їсти. Бабка говорить:

— Що, небоже, я зварю, як нич не маєме?

— Бабко, йдіть до жида. У жида є все. Жид продає. То просіть у нього трохи мук. Най вам дасть.

Баба пішла, просить у жидівки маленько муки. Жменьку. А жидівка відмовляється:

— Чорт її має, муки. Де я тобі возьму муки? Баба вийшла плачучи домів. Жаліється:

— Видиш, дитинко, лем ня гониш, а там ніхто не хоче дати.

— А що ж ті, бабо, говорила жидка?

— Повіла ми, же чорт муку забрав, же не є її. А хлопець на те:

— Бабо, то чорт її й забере, муку.

І пішов чорт, той слуга, до жида Мошки, та забрав усю муку, яка була. Громаду міхів забрав. Приніс бабі та склав до комори. Та ввійшов до хижі й говорить бабі:

— Бабо, варіть галушки.

— Та з чого, дитинко, зварити?

— Ідіть до комори, там є мука. Баба не вірить:

— Дитинко, в моїй коморі муки за мене ще не було.

— Ви йдіть лем, там є мука.

Баба пішла, попризиралася й напудилася. Кілько муки! Взяла баба муки, зачала місити галушки. Соли не є. Пішла баба до багатого чоловіка, а той багач ніколи бабі не хотів дати нич. Чорт наказує бабі:

— Бабо, ідіть до нього соли випросіть маленько. Лем так у жменьку.

Баба пішла до багача, а багач бреше:

— Чорт би її забрав, сіль тоту! Та відки я наберу тобі соли? Баба вийшла плачучи та й повідає хлопцьови, як він сказав, багач.

І недовго побуло, чорт побіг за сіллю до багача. Забрав усю сіль, яка була. Баба радується. Мука вже є й сіль є. Но та масти ще не є.

— Бабо, де би ту дістав солонини мало?

— Ту, — говорить, — дитинко, ніде не дістанеш, хіба в попа. Піп недавно зарізав свиню велику.

— Та йдіть просіть у нього. Лем маленько, раз помастити. Баба побігла, попови говорить за солонину.

— ...Раз помастити. А піп чваниться:

— А най за нею там чорт лізе. Я за нею не лізу на під.

Баба вийшла та й розказує хлопцьови, як піп сказав. Хлопець побіг і від попа всю солонину, яка була, забрав, відніс бабі й склав у коморі.

— Бабо, варіть з солониною.

— Йой, я ще солонини ніколи не мала.

Пішла баба до комори, попризирала — скілько там солонини! Повечеряли, полягали спати. А рано хлопець зганяє геть бабу й діда. І до них:

— Бабо, печіть хліба. Чимбільше хліба печіть.

Баба напекла їм хліба, вони забралися в ліс. Прийшли в ліс, і говорить хлопець:

— Діду, щось мало з’їме, а там підеме до роботи. Сіли собі, з’їли мало обоє з дідом. Дідо каже:

— Я такий, хлопчику, слабий.

— Маленько собі ляжте та спочиньте. А я піду та буду помалу тесати. Дідо ліг собі й заснув. Спить та й спить до вечора. А хлопець раз свиснув, і много людей збіглося д’ньому. Дав він їм з’їсти той хліб, який виніс:

— Мені тюлько та тюлько корит щоб було.

І наробили багато корит. А дідо пробудився, призирається — вечір.

— Йой, чого ти мене не зігнав перш?

— А я, — говорить, — діду, робив. Так, що не біда, же ви не робили. Діду, крутіть оживки.

Дідо накрутив оживок. Їмив хлопець тото сам крутити собі, пов’язути тоти корита. Пов’язав міцно, і на плечі, і домів. Приніс тото домів. Баба вже пририхтувала вечерю. Повечеряли та лягли собі спати.

Рано повставали, баба їм зварила їсти, наїлися. Говорить хлопець:

— Діду, не йдеме до роботи. Ідіть закличте когось з кіньми, аби нам повіз у варош тоти корита, що ми принесли сночі.

— Йой, — говорить, — дитинко, та то мене ніхто не послухає. А хлопець відповідає так:

— Послухає вас, послухає, лем ви йому пообіцяйте мішок муки. Та й він пішов, закликав собі чоловіка з кіньми, з возом, погрузили вони всі тоти корита, що були, на віз і в варош. Привезли на базар, тото попродали. Чортик пішов, приніс мішов муки вищого сорту, поклав фурманошу на віз, і фурман собі поїхав, а вони пішли по ярмарку межи маргу. Дідо до нього:

— Що хочеш хлопче, ту? А він каже:

— Я хочу якісь бичата купити.

— Йой, говорить, — дитинко, та нащо тобі бичат? Та в нас ні сіна не є, ні нічого.

Хлопець говорить:

— Діду, ми дістали тепер гроші, та купиме бичата, та будеме в ліс ходити, та будеме корита возити. Я не годен корита носити.

Но та й ходить по ярмарку, найшов такі бичата у гною, непевні дуже. Свариться дідо:

— Було тоти воли купити красні. А ти малі купив, непевні. Той діда не слухає, купили бичата й вигнали домів. Баба йойкає:

— Йой, нащо тобі було тоти воли купувати? Говорить слуга бабі:

— Бабо, у кого ту є сіно? Та йдіть просіть лем вийку єдну сіна. Баба говорить:

— Та ту ні в кого не є, лем у попа оборіг із сіном. Баба пішла до попа:

— Дайте мені вийку сіна.

— Якого чорта ти дам сіна, як сіно мені самому треба. Баба вийшла домів та й каже слугови:

— Йой, говорила тобі, же він не дасть.

— А що ж він вам, бабо, говорив?

— Говорив: «Якого чортового сіна дам ти, як сіно мені самому треба?»

На то хлопець:

— Бабо, ще й я попробую іти просити.

Пішов він, та просить у попа едно перевесло. А піп каже:

— Йди та там з оборога вкрути собі.

Той пішов д’оборогови й почав крутити. Та крутить, крутить, на клуб’я в’є. І скрутив цілий оборіг сіна, і звив у клуб’я. Піп ся за голову їмив. Той оборіг сіна поніс. Виніс домів, поклав бабі до пиливні.

— Бабо, скубіть сіно та мечіть собі бичатам. Корміть їх, жеби були тучні. Потім продаш і будеш мати гроші за бики.

Стався вечір. Повечеряли, полягали спати. У дванадцять годин слуга зганяє діда. Повставали, оділися, слуга каже дідови:

— Два файні мішки треба.

Баба найшла йому два міхи грубі. Пішли. Прийшли д’касі. Там була державна каса груба, що дуже багато грошей у ній бувало. То позамикано було. Сторож відійшов десь убік, а чорт у ключову ямочку вліз, відтам розімкнув вікно. Дідо під вікном з мішками стоїть і підставив мішок, а чорт повен мішок грошей наметав, самих паперових. А в другий мішок срібних і золотих наметав. Тото красно позамикав чорт і вийшов через ту ямочку вон. Забралися домів. Дали бабі гроші, й баба заховала.

Перебули до вечора, а в самих дванадцять годин пішли ще раз красти. А то вже чортови виходить час служби, скоро додому має йти. Та й хоче він ще дідови грошей нашпаровати.

— Ходіме, діду, ще раз.

Та й пішли ще раз на гроші.

Прийшли вони там, ід’тій касі. Чорт знов собі так заліз. Набрали грошей — і домів. Знов дали бабі сховати.

Прийшов вечір, повечеряли вони, лягають спати та говорять собі. Слуга дідови каже:

— Дідочку, мені строк виходить. Скоро я вже вас лишу і йду домів.

— Йой, — дідо не годиться, — та ти міг би ще в мене бути. В нас тепер є що їсти, вшитко є. Гроші в нас суть.

— Коби я сам, діду, командував. А я не сам командую, я мушу йти домів.

— Ну, то, дитинко, — питає, — коли йдеш геть?

— Ну, завтра.

— Коли ти, дитинко, йдеш геть, то ходіме ще раз на гроші.

— Діду, то два рази дається вкрасти, а на третій раз нас поїмають. А тоти там, у тій касі, проти вікна викопали яму велику та в тоту яму навозили смоли. Повну яму налляли тої смоли. Прийшли дідо з хлопцем д’вікнови, й хлопець говорить:

— Діду, я ходив унну два рази, а теперки ви йдіть.

Вікно ся відкрило, чорт підсадив діда на вікно. Дідо виліз на вікно, а з вікна скочив у тоту яму з смолою. По шию в смолу. Чорт їмив діда за волосся та й тягне, а то ся ціла яма з смолою тягне. То не мож витягнути. Ну й що робити з дідом? Підтяг чорт діда за волосся д’горі, голову дідови відрізав, вікно закрив і хода д’бабі. Увійшов та й бабі подав голову:

— На тобі, бабо, діда.

Баба дуже зайойкала. Чорт радить:

— Бабо, не плач. Голову десь так сховай, би її ніхто ніде не найшов. Будуть тулуб той возити горі селом. І як його будуть везти, би-сь ти, бабо не йойкала. І піди накупи собі всякого посуду. Накупи того багато, не шкодуй, гроші маєш. І будеш нести, — говорить, — тото в руці. Як повезуть тулуб тобі назустріч, ти пусти свій кошар з посудом, аби то все показалося. Тоді зачни дуже плакати. Вони прийдуть і провірять тебе. І побачать, що ти не за дідом плачеш, а за тим, що сказилося.

Так вона зробила. А після того вийшла домів, і слуга їй сказав:

— Тепер, бабо, ти ґаздуй собі, гроші суть, бички маєш. Слуга ся забрав та пішов. І на тому конець.