Шестилітня дочка бідняка
Українська народна казка Покуття

Був бідний чоловік. У него було семеро дітей. І він не мав ніякого виходу, не мав чим ті діти годувати. І собі подумав: «Піду я до пана заробити, може би мені дав корову межи діти». Пішов він до пана і сказав:

— Коло мене біда. Може би ви мені нагилили яку роботу, аби я дістав у вас за роботу корову і діти мої мали молоко.

Пан з ним ся погодив.

— Добре, Йване, будеш у мене пасти худобу. В кінци року я тобі дам корову.

Скінчився рік, Іван пана запитує:

— Коли ви мені корову дасте?

— Добре, Іване, корову тобі дам, але ще мені відгадай три загадки. А Йван запитує пана:

— Які загадки?

А пан йому каже:

— Що на світі найсолодше, що на світі найситіше і що найпрудкіше? Іван дуже задумався. «Аби се шлях трафив, — думає дорогою. -

Рік у пана худобу перепас, а пан ще мені задає якісь загадки. Я навіть не знаю, що йому на се відповісти».

Приходить він додому дуже задуманий. А наймолодша дівчинка, сема, питає його:

— Дєдю, чо’ ви так задумалися?

Він їй говорить, що рік відпас у пана худобу і думав, що пан дасть корову, а пан якісь загадки загадує.

—...А я не знаю, що йому на сі загадки відповісти. Та й через то я так задумався.

А дівчинка питає дєдю:

— А які він вам загадки завдав? Тато відказує їй:

— Що на світі найситіше? Що найсолодше? Що найпрудкіше? Такі три загадки.

А дівчинка йому каже:

— Дєдю, та це прості загадки.

І дєдя дуже ся втішив, що його дівчинка розумніша, як він. Каже дівчинка:

— Перша загадка — що найситіше? Це наша українська земля. Друга загадка — що найсолодше? Найсолодший людині сон. Третя загадка — що найпрудкіше? Найпрудкіша думка людини.

Вертається він до пана, а пан його запитує:

— Ти надумав тих три загадки?

— Надумав, — каже.

Та й каже він панови, що найситіша наша українська земля, найсолодший для людини сон, а найпрудкіша думка. А пан Івана запитує:

— Хто тобі це підказав? Ти се не сам надумався. А Іван каже панови:

— В мене є маленька дівчинка, яка ще до школи не ходить. Се вона мені сказала.

А пан не міг собі уявити, що така маленька дівчинка могла відгадати його загадки. Ще до школи не ходить, а така мудра. І подумав собі пан: «У мене є вже велика дівчина, а вона того не знає». Та й каже пан до Івана:

— Що, в тебе така мудра дівчина?

А то колись пани думали, що все панське мудре, а хлоп на селі дурний. Дає пан Іванови варене яйце і каже:

— Аби ти приніс з сего яйця куря.

Іван приносить се яйце додому і знов задумався. І каже свої дівчинці:

— Дав мені пан варене яйце, аби з сего яйця вийшло куря. А вона каже:

— Дєдю, та це не страшне. Дістаньте в когось трошки пшона. Зваримо з него кашку, і понесіть її панови, най ту кашку посіє. Аби ся вродило і було чим куря годувати.

Приніс він панови то пшоно зварене, а пан йому каже:

— Як твоя дівчина аж така мудра, най виконає моє завдання.

Як виконає, я тобі даю не одну корову, а половину маєтку. Щоби вона вночі, в дванадцятій годині, принесла мені подарунок. Аби я видів той подарунок, але не мав. І аби вона йшла й не йшла, їхала й не їхала. І була не взута і не боса. І була в мене в дванадцятій годині ночі, як дзиґарок.

Пан собі подумав, що її роздеруть пси. А дедя знов задумався: «Пропав мій рік роботи, пропала моя корова. Дівчина моя тут нічого не видумає». Приходить він додому, і знов дівчинка питає: — Чого, дєдю, задумані?

— Як мені, доню, не задуматися, як я рік у пана худобу пас, аби заробив вам коровку і молоко би-сте мали, а пан видумує то загадки, то думки його відгадувати. Та й сказав таке, що ти, дитино, не годна його виконати.

І сказав він їй, що хоче пан. А вона й каже:

— Дєдю, то не страшне. Вона сказала дєдеви:

— Дістаньте мені живого воробця і живого зайця. І ми з вами пана перехитруємо. Він думає, що мене мають пси роздерти, а то його колись мають роздирати.

Дєдя дістав їй воробця, злапав у сільце живого зайця. Бере дівчина воробця в пазуху, а зайця в мішок. Подивилася на дзиґарок, аби вона точно в дванадцятій годині була в пана. І бере мішок з зайцем і воробця і йде до пана. Взяла вона довгий патик і сіла на него, гей як то діти сідають «на коня». Се так вона не їхала й не йшла. Одна нога була в неї боса, а одна взута.

А пан наказав своїм слугам:

— Ниньки рівно в дванадцятій годині ночі має прийти до мене дівча мале. Аби ви до того, перш ніж буде дванадцята, за п’ять-десять хвилин поспускали всі пси. Коли дівча буде пукати в браму, аби ви пустили його досередини. І пси його розірвуть на шматки.

Була за дві хвилини дванадцята, як вона загримала в браму, сторожі пустили її до середини. Дівча зробило два кроки від брами, дивиться, летять пси. Добігають пси до неї, а вона витрясає з мішка зайця, і всі пси полетіли за зайцем. А вона за той мент вбігла до панського покою.

Пан спав, і форточка у вікні була відкрита. Пан прокинувся, а вона витягає з пазухи воробчика і подає панови.

— Маєте подарунок від мене.

Пан посягнув рукою, щоб того воробчика взяти, а вона пустила його, і він вилетів форточкою надвір. Тоді пан підоймається з постелі і дивиться, як вона їхала і в чім убрана. Дивиться, одна нога взута, а друга боса. І сидить вона на патику. І подумав пан: «Вона йшла й не йшла». Так, як він сказав. І він собі подумав, що дівча все виконало, що він сказав дєдеви. І собі подумав, що з цим дівчам нема що далі заводити. «...Бо я програю всю господарку свою». І наказує дівчині, щоби прийшов дедя до него на розправу.

Прийшов дєдя, і каже йому пан:

— Слухай, Іване, може, би ми погодилися так? Аби ти мені віддав цю малу дівчину, і я взяв її за свою. А на ті діти, що в тебе дома, я тобі даю добру корову. І як тобі буде чого бракувати, прийдеш до мене, і я тобі допоможу. Але би ти віддав мені цю дівчинку.

Іван з паном на все погодився.

— Най буде дівчина у вас.

Дівчина приходить до пана, пан убирає її у нове вбрання.

— Я буду тобі татом, а моя жінка мамою. А як я десь поїду, а хтось прийде на якусь пораду, аби ти заступала мене.

Бо колись люди йшли до пана радитися, що їм робити. На другий день пан виїхав з дому по своїх потребах. Залишається за него се дівча.

А три гендляри купили три кобилі. І їхали вночі та й стали відпочити, і одна кобила вродила лоша. Вони пробудилися і стали сваритися. Той каже:

— Се моя кобила вродила. Другий каже:

— Нє, моя. А третій:

— Моя.

Та й нарешті вони подумали: «Що будем сваритися? Підем до пана на пораду». Приходять до пана, дивляться, маленька дівчинка бігає по подвір’ю. Питають вони її, чи є дома пан. А вона каже:

— Пан поїхав туди й туди. І питає вона:

— А що ви хотіли від пана? Може, я вам поможу в ті справі? Вони собі думають: «Що ти, дівча, можеш нам сказати?»

— А я менше від пана не знаю, — каже дівчина, — а може, й більше. Скажіть, яка у вас справа.

А вони їй розказують:

— Нас три, ми купили на ярмарку кожний по кобилі. Їхали з ярмарку, були дуже трудні, зупинилися, дали коням їсти, а сами лягли відпочити. За той час, коли ми спали, народилося лошатко. І ми не знали, чия кобила лошатко вродила, і стали перечитися.

А дівчина їх запитує:

— З вас кожний знає, котра чия кобила?

— Знаєм, — кажуть вони.

Заїдьте на подвір’я, запріть браму, відведіть лоша на двадцять метрів і порозсилюйте кобили. Котра кобила побіжить д’лошаті, отого й буде лоша.

І так вони зробили. І поїхали відти. І дивувалися:

— Нас три таких великих не могли сами собі порадити. Аж порадила така маленька дівчинка.

І на цім конець.