☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Що зроблено — пропало
Українська народна казка Бойківщини

У давніх часах довго служили в армії. І оден так довго служив, а коли вислужився, то подумав, що треба влаштуватися десь на роботу. Заробити грошей, аби було з чим їхати додому. І довго він на ті роботі був. Коли заробив добрі гроші, рішив їхати додому. Іде він пішки додому і має тото на думці: «Не буду признаватися своїм родичам, що я їх син. Хіба буду в них на ніч проситися. Чи вони мене пізнають?»

Коли він ішов, зустрітив свою сестричку. Ішла на роботу. І вони пізнали одне одного і порадувалися. А він сестрі сказав, що не буде признаватися, а буде до родичів на ніч проситися. І сестричка його пішла на роботу, на нічну зміну.

Він прийшов до свої хати і проситься на ніч. Родичі його не впізнали. Тато приймав на ніч, бо він колись сам був вояком, а мама не хотіла приймити. Але старий сказав:

— Прийми. Є така заповідь — подорожнього в дім приймати.

А солдат потішив їх:

— Маєте мої валізи. Щоб не боялися мене, валізи будуть у ваших руках.

І то маму втішило. І на тій підставі його прийняла. Пішла і постелила йому на поді. І поклала його там спати.

Її чоловік заснув, а вона подумала: «Ці валізи мають бути мої». І надумалася вона того вояка зарізати. Але крадьки, би старий не знав. Але старий прокинувся та й питає:

— Де ти йдеш?

— Йду до вояка. Може, він розкрився, то я його вкрию.

Взяла вона з собою ніж і встромила його просто в серце. І злізла з поду і сказала старому:

— То все добро буде наше.

Старий зайойкав:

— То подорожній чоловік, було такого не робити!

— Дурню ти. Добро буде наше. Треба десь того вояка спрятати.

Та й спрятали вони його. А на другий день біжить сестричка з роботи. І зробила крик:

— Де мій братчик? Покажіть мені мого братчика! Він казав, що не буде признаватися, лиш на ніч проситися.

— Який братчик?

— Покажіть мені, де його речі.

І вони мусіли показати. Але що вже зробиш? Історію назад не повернеш. Що ся зробило — пропало. Усі плакали. І чужі люде плакали.

А в той час був такий закон — голова за голову. І його батьків стратили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

98 (1749). Що зроблено — пропало. СУС —. 2 квітня 1988 р. Сич Василь Стасевич (1918). Львівська область, Турківський район, село Гусине