Що обіцяєш, виконати маєш
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік і мав коня. Той кінь у него був такий розумний, що аби чоловік спав на возі, то той кінь привезе його додому. Одного разу, зимної пори їхав той чоловік на кони через поле і мав переїхати почерез великий ліс. Напали його в тім лісі вовки і штрикали заїсти і його, й коня. Той чоловік у страху великому тримався за тарницю ^*, а кінь так бив вовків копитами, що як ударить вовка, то вовк і перевернеться чуть живий. І кінь урятував життя чоловікови і сам собі. І приніс свого хазяїна аж додому.

Розказав чоловік про той випадок своїй родині.

— Цей кінь урятував мене від смерти. Поки я буду жити і буде жити цей кінь, — каже він синови, — він має жити в нас у добрі до смерти і в нас гинути.

А в ті давні часи були татари, які нападали на села і забирали дітей. Тих татарів звали сироїдами. Люди брали коси, ґралі ^*, сокири, і коли вони нападуть на село, люди відганяли їх. А на горі була велика толока. На тій толоці був високий слуп ^*, а на тім слупі дзвін. Від того дзвона був до самої землі шнур. І там люди по черзі тримали варту. Коли йшли татари, вартові дзвонили в той дзвін, щоби люди знали і бігли рятувати село.

А той кінь жив, поки жив. Уже осліп, не мав зубів. І коло него було доста тривоги, щоб його прокормити. Каже син:

— Тату, нащо нам цего коня? Нащо нам коло него бідувати? Є тут великий яр. Треба відвести його до того яру. Він упаде в яр, у ту воду, і риба його з’їсть.

Тато подумав, подумав і нарешті сказав:

— Поведи його туди. Але вечером, щоби люди не виділи. Повів син вечером коня до того яру і там лишив. Але в яр не трутив ^*. Та й вернув син додому.

А за годину-дві імилася ^* в цего ґазди хата. А на тій горі став дзвонити дзвін. Дзвонить, дзвонить, люди збіглися і оборонили хату, і хата не згоріла. А дзвін далі дзвонить. Зачався страшенний дощ, а дзвін далі дзвонить. Цей ґазда каже синови:

— Сину, вбирайся і йди подивися, хто там такий чесний вартує. Треба йому віддячитися, що він не заспав темної ночі. Якби він не дзвонив, люди не пробудилися б і ми би геть згоріли.

Син пішов до того дзвона і находить там коня. Цего, що він вивів до яру. Кінь уночі напам’ять підійшов до дзвона на толоці, найшов шнур коло слупа і зачав той шнур жвакати ^*, доки міг голову догори тримати. Він жвакав шнур, а дзвін дзвонив.

Тоді син узяв коня, повів назад додому і розповів батькови, де його найшов. І розповів, що це кінь дзвонив і через це ґазда геть не погорів.

І тримали вони того коня, аж поки він сам від себе не вгинув. І батько сказав:

— Що обіцяєш, виконати маєш.