☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Що по книзі випало
Українська народна казка Гуцульщини

Жив собі пан. Довго не було в него дітей, а потому хлопчик народився. Цей пан угадував судьбу по книзі. Відкрив він книгу, щоб угадати судьбу свого хлопчика. Той хлопчик мав уже чотири роки. У книжці хлопчикови паде таке: «На п’ятому селі є бідна хатина край села. Там є шестеро дітей, а сьома народилася, дівчинка, і та дівчинка має бути його жінка».

Пан на це розлютувався, всідлав коня і поїхав у то село. І побачив ту хатину. На порозі сидів зажурений чоловік. Питає пан:

— Чого ти, чоловічку, так сумуєш? А той каже:

— Як не сумувати, як не журитися? Шестеро дітей є, а сьоме народилося. Дівчинка.

А пан каже йому:

— Не журись, давай мені ту дівчинку. Вона в мене буде добре жити.

Чоловік пішов то хати і поговорив з жінкою. Вони вкутали дитину в пеленочки і дали панови на коня. І він поїхав з дитиною.

Їхав пан понад річку і кинув дитину в річку. А рибарі ловили рибу і учули, що дитина плаче. Бо вона була закутана в пеленочки і не топилася, поки пеленочки не намокнуть. Вирятували рибарі ту дитину. Один рибалка каже:

— В мене дітей немає, я заберу цю дитину до себе.

І забрав її. І росла дівчинка в того рибалки. Вродлива була, гарна. А через деякий час трапилося таке. Ішли на полювання пани. Та й цей пан там був, що дівчинку топив. Та й підійшли пани до хати, де була та дівчина. Змучені були пани, води хотіли пити.

— Ей, ґазди, дайте водички! — крикнув один пан.

Вибігла молода вродлива дівчина з відром води й горщям * і понапоювала їх. А один каже цему панови:

— Ти по книзі відгадуєш. Відгадай, кому попаде така красива дівчина.

А він каже:

— Якомусь мужикови.

Почали вони з тою дівчиною говорити, а вона й сказала, що не має батьків, що її було втоплено, а один чоловік узяв.

Почув це пан і почухався — це ж та дівчина, що він її топив.

Всі пани порозходилися, а той пан пише братови: «Я тобі посилаю дівчину, і щоб ти її за три дні знищив». І дав листа дівчині, щоб вона занесла до того брата.

Прийшла вона до того панового брата, і була вже ніч. Сторожа не допустила її, і дівчина ночувала в дворі. А в ту саму ніч напали на цей дім розбійники і першою найшли в дворі ту дівчину. Найшли в неї листа і дали до свого ватажка. А той написав другого листа: «Ожени мого сина з цією дівчиною». А того листа забрав.

Подала вона пановому братови того листа. А син того пана там гостював. Та й вуйко оженив його з тою дівчиною. Пан приїжджає до брата, а тут весілля, гульки. Він питає:

— Що ж це є? Я ж тобі писав, щоб ти її знищив. А той показує листа.

— Ти ж писав до мене? Пан подивився та й каже:

— Це не я писав. Я тобі писав, щоб ти згубив її, бо це біднячка. Весілля вже відбувається, а пан підійшов та й каже дівчині:

— Невістко, підемо трохи прогуляємося.

А там недалеко було море. Вони йшли понад море, а він її схопив і хотів у море кинути. А вона глянула остро на него і каже:

— Я нічого не винна. Простіть мені. Не покажуся вам на очі, поки жити буду.

Тоді він зняв перстень з її руки, кинув у море і каже:

— Тоді маєш право показатися мені на очі, як дістанеш з моря цей перстень.

Пішла вона і наймилася працювати в рибній їдальні. А за якийсь час пани знов ішли на полювання. І цей син його дорослий з ними йшов. Захотілось їм риби, і зайшли вони в ту їдальню пообідати. Замовили собі обід. А та дівчина зачала рибу підлагоджати. Розпорола рибину, а там перстень золотий. Зраділа вона, повтирала перстень і на палець його.

Панам дуже посмакував той обід. І захотіли вони, щоби та кухарка прийшла, котра цей обід готувала. Вона мусіла йти. Зайшла, а цей пан пізнав її. І зразу хотів її стріляти, а вона показала йому той перстень. І він зупинився і сказав:

— Сідай, невістко, коло мого сина. І сказав пан:

— Від долі ніде не сховаєшся й нікуди не втечеш.

* Го́рщя — горнятко.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Рибне, Косівського району, Івано-Франківської області 27 березня 1986 року Никифорак Василь Петрович (1905 року народження)