Юсип і його брати
Українська народна казка Гуцульщини

Тато мав дванадцять синів. Та й був дуже бідний. Жінки він уже не мав, бо померла. А серед тих синів був Юсип такий мудрий, що все він знав. Все йому вночі снилося. Лягли вони одної ночі спати, дванадцять синів і тринадцятий тато. А Юсипови приснилося, що нажали вони дванадцять снопів жита та й поклали ті снопи в ряд. І одинадцять снопів кланялося дванадцятому. А тато стояв коло тих снопів та й був по жалобному вбраний. І розказує

Юсип про свій сон татови й браттям. Та й браття зачали відгадувати. Та й кажуть:

— Це певно він думає, що ми одинадцять будемо йому кланятися. І радяться вони:

— Що би ми з ним зробили? Один каже:

— Може би, повісити? Другий каже:

— Може би, його десь нагнати? І надумали вони:

— Ми його кинемо в студню, і не буде тато знати, де він дівся, і не буде жаліти за ним.

Кажуть йому:

— Знаєш що? Ходи з нами в поле, будемо жати жито.

А тато його так любив, що ніде з хати не пускав. Бо він був дуже мудрий і все по-мудрому робив. Пішов Юсип з ними, і йшли вони попри якусь студню. І хотіли його в ту студню кинути. А він такий був, що все наперед знав, йому віщувала душа. І подумав він собі: «Я від них втечу». І втік він. Та забіг у великий густий ліс і там сховався.

Вони шукали і не могли найти його. А він блукав по тому лісі. І думає: «Не піду додому, бо вони мене знищать. Піду далі». І довго ходив він, і прийшов до якогось села. Та й питається, може би, десь наймився, може б, десь служив. Але дивиться, їдуть на польовання якісь великі пани. Їдуть бричкою. А то їхав граф. Подивилися той граф і його фірман на Юсипа, і показався він їм файним і пристойним. Вони сперли коней і стали з ним говорити. І сказав граф:

— Їдь з нами. Мені потрібно слуги.

Приїхав хлопець до того графа додому. Все помагає в роботі. Та ще й відгадує сни і каже все наперед, що має бути. І такий він файний, так файно росте. Та й граф так любить хлопця, що ні за що би його нікому не дав. Він уже виріс на великого парубка.

А цар з царицею їхали попри того графа. Та й цариця подивилася — такий хлопець файний. І каже цариця до царя:

— Озмім цего хлопця.

— Най буде, — сказав цар. Та й сказав цар тому графови:

— Я в тебе цего хлопця забираю.

Привезли його до царя, і він там жиє. А цариця так сподобала собі цего хлопця. Та й думає вона собі: «Я цего хлопця полюблю». А він собі з царем дуже красно жив, усе цареви відгадував. І не хотів він з царицею любитися. То цариця так постаралася, що цар його посадив у тюрму.

А цареви приснився сон: сім корів худих і сім ситих. Цар пробудився та й зачав розказувати свій сон цариці та й міністрам. А відтак нагадав собі, що є в тюрмі Юсип, який усе йому відгадував. І сказав привести Юсипа. Юсип прийшов та й поклонився цареви, як годиться. Цар йому розказав свій сон, а Юсип каже:

— Ясновельможний царю, я тобі скажу, що то є. Сім корів ситих — то буде сім років урожайних. Все тобі зродить. А сім худих коров — то буде після тих років урожайних сім років неврожайних.

Послухав то цар та й у ті урожайні роки спрятав собі багато хліба. А всі про то не думали. І почався всюди голод, а в того царя було досить хліба. Сказав цар, що хоче дати хліба й по других державах. А Юсипа цар пустив на волю, і він уже великим паном. Та й думає він: «А мій тато й мої брати голодні десь сидять». Та й написав до свого тата лист: «Приїдь до такого й такого царя. Він тобі дасть хліба». Але не признався в листі, що він син.

І приїхали його одинадцять братів по хліб. Він набрав одинадцять фір збіжжя і всякого добра та й сів на передню фіру сам, і поїхали всі дванадцять додому, до свойого тата. Приїхали, а тато такий обірваний, в такій одіжі поганій, такий жалобний.

Юсип приїхав, але не признається своїм браттям, що він їх брат. Подивився на свого тата, що він такий нещасливий, пішов узяв з фіри файну одіж, подав татови, вбрав тата та й тоді сказав:

— Тату, я ваш син. Я з вас цю жалобну одежу знімаю. А дванадцять — то було нас дванадцять братів. Одинадцять мені вже ся поклонили.

Та й тоді він розповів татови, як його браття хотіли завісити або в студню кинути.

Та й почали собі всі брати й тато файно жити. І не сварилися. І жиють файно й донині, як ще не повмирали.