Ягнятко і вовк
Українська народна казка про тварин

Спрагнене ягнятко пило воду із потока. Далеко від нього, геть угорі потока, вовк і собі пив воду. Ледве спостеріг вовк ягнятко, скрикнув: «Чому каламутиш мені воду? Я хочу пити!» — «Як се може бути? — спитало боязко ягнятко. — Та ж я стою тут у долі, а ти далеко вгорі!.. А вода пливе від тебе до мене. Вір мені, мені ніколи й на думку не приходило вчинити тобі щось злого». — «Ось тобі на! Говориш зовсім так, як твій батько тому шість місяців. Пригадую собі дуже добре. Він вилаяв мене. Ти також було при сьому, та втекло щасливо. А твойому батькові я за його наругу здер шкіру!» — «Ах, пане! — благало ягнятко, дрижачи. — Мені всього щойно чотири неділі. Мого батечка зовсім не знаю. Він так давненько згинув уже! Як могло я бути при сьому? Та й чому я маю покутувати за батька?» — «Ти безсоромне! — так відповів вовк з удаваною люттю. Ще й зуби вищірив. — Дурниця, чи ти було при сьому, чи ні. Та я знаю, що весь ваш рід ненавидить мене! За те мушу пімститися».

І не цертолився довго. Роздер ягнятко і пожер.

Совість зворушиться і в найбільшого драба. Тому шукає він викруту як найбільше вспокоїти свою совість тоді, коли поповнює злий вчинок.