Як Іван врятував попа від смерті
Українська народна казка Бойківщини

Їхав дорогою цар. І був той цар дуже сухий. А в церкви надійшов піп, та такий тлустий, що йому аж карк закотився. Цар подивився на попа, що він такий тлустий. Видно, дуже добре попови. І мовив цар так:

— Ходи сюди.

Закликав попа т’собі і сказав:

— До місяця часу ти маєш прийти до мене і мені сказати що я мислю, кілько я вартий і за скілько часу я свій край об’їду. А як ні, то тобі кат голову зрубає.

І цар поїхав, а піп пішов та й мовить:

— Йой-йой-йой, коби таку біду знав, то був би тя десятою горою обійшов, щоби з тобою не стикався.

І прийшов він додому і став повідати їмости. Їмость плаче, доньки плачуть, сини плачуть, бо ще хіба місяць піп жиє та й усе. Мовив піп:

— Ну що? Я відгадаю, що він мислить, я відгадаю, кілько він вартий, я знаю, за кілько він край об’їде? Та відки я то все відгадаю? Я то не знаю, і буде моя смерть.

Та й так він ходив і думав. Ще до місяця лишився тиждень. І піп так змарнів, що лице зробилося, як торба. А карк геть усох. Геть змінився піп. «Ну, — гадає собі, — йду, бо мені вже треба йти до царя відгадувати. Але іду ще подивлюся на свої отари овець. Там пастухи пасуть вівці, то йду попрощатися з ними, бо йду на видиму смерть».

Пішов до отари, а там старший вівчар Іван. І мовить він:

— Отче, що з вами є? Вас уже пів нема. Що ви так змарніли? Та ви були такі тлусті, а теперка такі сухі, що нема на що дивитися.

— Ай, — мовить, — Іване, Іване, що ти мені поможеш у тому?

— Та ви повіджте.

— Та що ти поможеш мені в тому?!

— А може поможу. Ви повіджте.

І піп став йому розказувати, як здибався з царем.

— Над’їхав цар бричкою, закликав мене й сказав, жеби я до місяця прийшов і сказав йому, кілько він вартий, за кілько часу свій край об’їде і що він мислить. Я тото не відгадаю, і буде моя смерть.

Іван подумав, подумав і мовить:

— Знаєте що, отче?

— Що?

Мовить вівчар:

— Нате вам палицю, ідіть пасіть за мене вівці, а я йду за вас до царя.

— Ну й що буде?

— Я щось і зроблю, що ви будете жити.

— Добре, — сказав піп, узяв палицю і пішов пасти вівці. І ще мовив йому Іван:

— Єгомость, напишіть мені картку, щоби їмость мені все дала, чого мені треба.

— Добре.

І написав йому піп таку картку.

А Іван був зарослий. Пішов він у фризиєрню, состригся, побрився, причепурився файно. А їмость кури рубає, Івана годує, бо Іван має уберегти попа від смерти. І пішов Іван.

Приходить Іван до царя, а цар за тото вже й забув. І там не пущають його. Він сказав, у якій справі.

— Ну, — каже цар, — пущайте його.

Його пустили, він прийшов і сказав цареви про свою справу.

— Добре, — мовить цар. — То за кілько часу я свій край об’їду?

— Будете їхати, аж поки не об’їдете.

А цар собі гадає, що то піп, же то не Іван, який пас вівці.

— А що я вартий?

Мовить Іван:

— Ви варті тридцять ринських.

— А то чого так мало?

— Ба та як мало?

— Бо мало.

— Ісус Христос проданий за двадцять вісім, а ви варті на два ринських більше.

— А що, — мовить, — я мислю?

— Ви мислите, що з попом розмовляєте, а ви розмовляєте з простим Іваном.

І вернув Іван відтам. І цар засміявся, що той усе відгадав і захистив попа від смерти.