Як Іван до школи ходив
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі бідний Іван. Не мав нічого: ані худоби, ані землі. Ходив по селі і всім допомагав. Так він заробляв на кусок хліба. Коли зістарівся, то пішов до вчителя і розповів про свої біди. Той вислухав й каже:

— Треба було, Іване, з дитячого віку ходити до школи.

На другий день поклавши торбину зошит, олівець і йде рано-вранці до школи. Аж назустріч йому учитель:

— Куди це ти Іване?

— До школи. Куди ж іще? Може, чомусь навчуся.

— Повертайся додому, запізно опановувати науку.

На наступний день вийшов чоловік, коли тільки почало світати. Бачить, знову вчитель назустріч іде. Привітався з Іваном та й питає:

— Куди ти знову вибрався зрання?

— Не бачите?

— Я ж говорив тобі вчора, що запізно. Повертайся.

— Певно, в тій школі якісь нові порядки, що вже двічі йду та все не встигаю, — зітхнув чоловік.

Четвертого дня, ще й не починало світати, Іван вирушив на навчання. Прийшов до школи, аж на порозі якась торба лежить. Розв’язав вузлик, а там повно грошей. Дуже зрадів дідусь і подумав: «Добру пораду дав вчитель: до школи йти рано-вранці». Закинув торбу на плечі й повернувся додому.

Коли односельці помітили, що Іван розбагатів, то почали поширювати різні плітки. Пан із сусіднього села зголосився, що загубив торбу з грошима, і подав на діда скаргу. Позвали старого до суду та й питають:

— Чи знаходив ти гроші? — запитував діда суддя.

— Так.

Багатій зрадів:

— От бачите, то мої гроші.

Суддя далі допитувався:

— Коли це трапилося?

— Та тоді, — відповідає Іван, — як до школи ходив.

Подивилися судді, що чоловікові вже давно більше п’ятдесяти років минуло, та голосно зареготали. Багатий не витримав і втік.

Іван повернувся до нового будинку, жив-поживав, ніколи біди не знав. Часто згадував вчителя, який порадив рано-вранці до школи йти.