Як Іван на той світ передачі носив
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі бідний чоловік. Сім’я в него була невеличка. І куди би він не йшов, не годен був ніде роботи знайти. Скрізь ходив по місті, по селах, а роботи не було. Іде він задуманий дорогою. Та й проходить попри корчму. Виходить жид.

— Що ти, Іване, такий задуманий?

— Я не задуманий, я трудний ^*.

— А чого ти не спав?

— Мошку, я тобі скажу, чого я трудний. Я прийшов з того світу.

— Чого ти туди ходив?

— Та передавали мною туди їду, гроші.

— Іване, ходи до мене, будемо щось говорити.

Закликав Мошко Івана, закликав свою жінку Суру та й каже:

— Слухай, Іване, що би ти взяв на той світ моєму татови та й мамі їсти? Що ти береш туди?

Каже Іван:

— Увечері будуть з тобою тато й мама. І твої сестри будуть говорити, що їм вислати туди. Бо я ж не знаю, що.

А вночі Іван узяв свердло і виліз на стрих і провертів суфіт ^*.

Мошко з Сурою чекають дванадцятої години ночі, бо Іван казав, що з ними будуть тоді говорити тато й мама. Нарешті дванадцята година прийшла.

— Чуєш, синку, ти спиш?

— То ви, тату та й мамо?

— Ми, — каже.

— Як жиєте там?

— Біда, нема що їсти і нема грошей. Щось би купити, та нема за що.

— Що передати вам?

— Зо чотири курки, гуски, білого хліба, печива. А грошей — кілько можете. Але тілько передавайте Іваном, бо Іван добрий чоловік. І заплатіть йому. Ну, будьте здорові.

Іван злазить з поду і йде додому спати. Рано Мошко приходить і питається в жінки:

— Іван дома?

— Дома. Спить.

— Я щось маю з Іваном говорити. Збудіть мені його.

— Ідіть до Івана в хату, — сказала жінка.

— Добрий день, Іване! Я сеї ночі говорив з татом і мамою. Ти добре мене порадив нести їду на той світ. Що би ти хотів, аби ти заніс щось туди їсти татови, мамі, братови й сестрі?

— А що ти передаєш?

— Передаю шість курок, шість гусей, роґаликів, хліба, солодкого всякого. Грошей даю. Що це має коштувати?

Каже Іван:

— Це є що нести. Це треба добре натрудитися. За це, Мошку, треба дати корову. Або грошей на корову.

— Я це не дам. Це багато.

— Ну то не давай. Я буду на тім світі і скажу, що ти не даєш. Пішов Мошко додому і радиться з жінкою. Жінка сказала:

— Що то для нас дати корову. Зате тато не буде там умирати з голоду.

Приніс Мошко гроші, дав Іванови. Іван те все забрав у міх та й пішов. І сказав:

— Через чотири дні тато буде з тобою говорити і дякувати за це.

— Добре, добре.

Жінка й діти Іванові їдять собі дома курочки, гусочки, булочки. А за гроші купує Іван, що йому треба. А на п’ятий день іде Іван до корчми на під і через ту саму дірку говорить:

— Добрий день, сину! Дякуємо тобі всі — тато, мама, брат, сестра, — що ти нам передав шість курей, шість гусок, солодкого, печеного. І грошей.

Каже Мошко до Сури:

— Чуєш, тато й мама дістали наш подарунок. Рано йде Мошко до Івана.

— Чуєш, Іване? Тато зо мною говорили. Вони все дістали, що ми передали.

Каже Сура:

— Чуєш, Мошку? Ти свому татови передав на той світ харчі. Я хочу й свойому передати. Іване, ти би передав моєму татови й мамі?

— Можу.

— А що дати за це?

— Корову. Сказала Сура:

— Дамо.

— То лагодьте, що треба. Я понесу. Прийшов Іван на під і говорить до Сури:

— Доню Суро, щось передай нам, бо ми такі голодні. Ми сами, у нас нікого тут нема. Може би, грошей десь передала трохи?

— Тату, мамо, я вже все пририхтувала. Іду до Івана, аби Іван вам те все заніс.

— Присилай якнайскорше.

Взяв Іван те все і знов дома їсть з дітьми й жінкою. А через п’ять день говорить з поду:

— Добрий вечір, Суро. Дякуємо тобі, що передала нам їсти.

— То добре. Я й ще вам щось передам, але пізніше. Іван пішов додому та й спить. Приходить Сура й каже:

— Іване, дякова́ть тобі, що ти татові й мамі дав. Тато й мама зо мною файно говорили.

І так Іван жив з жидів. І навіть побудувався.