Як Іван на той світ передачі носив
Українська народна казка Гуцульщини
Був собі бідний чоловік. Сім’я в него була невеличка. І куди би він не йшов, не годен був ніде роботи знайти. Скрізь ходив по місті, по селах, а роботи не було. Іде він задуманий дорогою. Та й проходить попри корчму. Виходить жид.
— Що ти, Іване, такий задуманий?
— Я не задуманий, я трудний *.
— А чого ти не спав?
— Мошку, я тобі скажу, чого я трудний. Я прийшов з того світу.
— Чого ти туди ходив?
— Та передавали мною туди їду, гроші.
— Іване, ходи до мене, будемо щось говорити.
Закликав Мошко Івана, закликав свою жінку Суру та й каже:
— Слухай, Іване, що би ти взяв на той світ моєму татови та й мамі їсти? Що ти береш туди?
Каже Іван:
— Увечері будуть з тобою тато й мама. І твої сестри будуть говорити, що їм вислати туди. Бо я ж не знаю, що.
А вночі Іван узяв свердло і виліз на стрих і провертів суфіт *.
Мошко з Сурою чекають дванадцятої години ночі, бо Іван казав, що з ними будуть тоді говорити тато й мама. Нарешті дванадцята година прийшла.
— Чуєш, синку, ти спиш?
— То ви, тату та й мамо?
— Ми, — каже.
— Як жиєте там?
— Біда, нема що їсти і нема грошей. Щось би купити, та нема за що.
— Що передати вам?
— Зо чотири курки, гуски, білого хліба, печива. А грошей — кілько можете. Але тілько передавайте Іваном, бо Іван добрий чоловік. І заплатіть йому. Ну, будьте здорові.
Іван злазить з поду і йде додому спати. Рано Мошко приходить і питається в жінки:
— Іван дома?
— Дома. Спить.
— Я щось маю з Іваном говорити. Збудіть мені його.
— Ідіть до Івана в хату, — сказала жінка.
— Добрий день, Іване! Я сеї ночі говорив з татом і мамою. Ти добре мене порадив нести їду на той світ. Що би ти хотів, аби ти заніс щось туди їсти татови, мамі, братови й сестрі?
— А що ти передаєш?
— Передаю шість курок, шість гусей, роґаликів, хліба, солодкого всякого. Грошей даю. Що це має коштувати?
Каже Іван:
— Це є що нести. Це треба добре натрудитися. За це, Мошку, треба дати корову. Або грошей на корову.
— Я це не дам. Це багато.
— Ну то не давай. Я буду на тім світі і скажу, що ти не даєш. Пішов Мошко додому і радиться з жінкою. Жінка сказала:
— Що то для нас дати корову. Зате тато не буде там умирати з голоду.
Приніс Мошко гроші, дав Іванови. Іван те все забрав у міх та й пішов. І сказав:
— Через чотири дні тато буде з тобою говорити і дякувати за це.
— Добре, добре.
Жінка й діти Іванові їдять собі дома курочки, гусочки, булочки. А за гроші купує Іван, що йому треба. А на п’ятий день іде Іван до корчми на під і через ту саму дірку говорить:
— Добрий день, сину! Дякуємо тобі всі — тато, мама, брат, сестра, — що ти нам передав шість курей, шість гусок, солодкого, печеного. І грошей.
Каже Мошко до Сури:
— Чуєш, тато й мама дістали наш подарунок. Рано йде Мошко до Івана.
— Чуєш, Іване? Тато зо мною говорили. Вони все дістали, що ми передали.
Каже Сура:
— Чуєш, Мошку? Ти свому татови передав на той світ харчі. Я хочу й свойому передати. Іване, ти би передав моєму татови й мамі?
— Можу.
— А що дати за це?
— Корову. Сказала Сура:
— Дамо.
— То лагодьте, що треба. Я понесу. Прийшов Іван на під і говорить до Сури:
— Доню Суро, щось передай нам, бо ми такі голодні. Ми сами, у нас нікого тут нема. Може би, грошей десь передала трохи?
— Тату, мамо, я вже все пририхтувала. Іду до Івана, аби Іван вам те все заніс.
— Присилай якнайскорше.
Взяв Іван те все і знов дома їсть з дітьми й жінкою. А через п’ять день говорить з поду:
— Добрий вечір, Суро. Дякуємо тобі, що передала нам їсти.
— То добре. Я й ще вам щось передам, але пізніше. Іван пішов додому та й спить. Приходить Сура й каже:
— Іване, дякова́ть тобі, що ти татові й мамі дав. Тато й мама зо мною файно говорили.
І так Іван жив з жидів. І навіть побудувався.