Як Іван поросята продавав
Українська народна казка Бойківщини
В єдної баби був хлопець. Такий рослий і акуратний. І він пас свиню. І такі акуратні поросята коло тої свині, що тільки дивитися на них. Над’їхав цар, подивився на них і думає, як у нього єдно порося купити. «В мене нема насіння таких свиней», — думає цар. Просить цар:
— Продай єдно порося.
— Не продам і так не дам.
Загнав туди цар свою паню, царицю.
— Продай єдно порося, — каже цариця.
— Не продам і так не дам. А якщо дасте поцілувати вас. То дам.
Но та й поцілував її та й дав єдно порося. Вона принесла його домів, якраз хоче пущати до стайні, а хлопець свиснув, і порося вирвалося і побігло назад д’свини.
Іде ще раз сам цар. Сів на кобилу, як простий хлоп, і приїхав.
— Продай єдно порося.
— Продам тобі, чоловіче, але поцілуй свою кобилу під хвіст.
Той взяв і поцілував. І продав йому хлопець порося. Приносить він його домів, хоче пущати до стайні, а хлопець свиснув, і порося знов прибігло до свині.
Заганяють за поросям царівну. Приходить вона до Івана.
— Продай порося.
— За гроші не продам. Але як покажеш коліна, то тоді дам.
Вона підняла сукенку, він увидів коліна та й тоді дав порося.
А в неї на колінах звізди були, такі знаки. Взяла вона порося й пішла з ним. І вже воно не втіче, бо він його не кличе. То вже буде в неї.
А цар їй каже:
— Як ти єдно порося могла взяти, то бери ще двоє.
Пішла вона за другим.
— Продай ми ще єдно.
— Продам, але покажи ми ще вище.
Показала вона аж черево. А на череві у неї був знак місяця.
Приносить вона й друге порося домів. Каже цар:
— Іди ще за третім. То добрі свині, то няй будуть всі троє в нас. Та розведеме таких свиней.
Приходить вона до Івана третій раз.
— Продай третє порося.
— Продам, як покажеш груди.
Показала вона груди — на грудях знак сонця. Но та й дав він їй третє порося, та й вона понесла домів.
Та й перейшов довгий час. І задумала та панна, царева дочка, віддаватися. І сказала, що за того піде, хто відгадає, які вона знаки на тілі має. А вона вже за того хлопця забула, що показувала йому знаки за порося. Уже багато женихів пробували вгадувати, айбо ніхто не вгадав. І йде вже вгадувати Іван. Та й ще єден там прийшов. Прийшов той другий та й питає:
— Де ти йдеш, Іване?
— Та йду відгадувати.
— Та й я йду.
Стоять вони два, а царівна каже:
— Відгадуй мої знаки.
Каже Іван:
— На колінах звізди.
А то й другий:
— І я так кажу.
— На череві місяць, — каже Іван.
А той другий:
— І я так кажу.
— На грудях знак сонця, — каже Іван.
А той другий:
— І я так кажу.
Но, відгадали оба. Файний Іван, і той непоганий. За котрого йти? І зарадили так: вони оба підуть спати, і т’котрому вона піде, за того й заміж виходити буде.
— Іване, що будеш робити? — звідається той другий.
— Куплю два кілограми грушок і квасного молока. Наїмся того та й буду грубий.
— І я так буду робити, — повідає той другий.
І накупив Іван парфуми всякої. І різних цукерків, чиколядів. А той наївся грушок і квасного молока. Та й пішли оба спати. Та й пішла царівна до другого та й зразу втекла від нього, бо недобре коло нього було. Пішла д’Іванови. Сіла коло нього та й відорватися не може, такі запахи приємні та й цукерки солодкі.
Та й того другого прогнали геть, а з Іваном треба йти вже вінчатися. Але цар не хоче віддавати дочку за нього. І каже цар так:
— Віддам за тебе дочку, як наговориш мені три повні мішки, а як не наговориш, то засуджу тя на смерть.
— Наговорю, каже хлопець.
Скликав цар міністрів і каже йому:
— Говори єден мішок.
— Я, — каже, — пас свині, надійшла царева жона та й каже: «Продай ми єдно порося». — «Як дасте ми цілувати…»
— Все-все-все! — кричить цариця. — Вже повний мішок!
— Приїхав на кобилі сам цар. «Продай ми єдно порося». — «Продам…»
— Ні-ні-ні! Вже повний мішок! — крикнув цар.
—…Приходить панна, царева дочка…
А панна каже:
— Не треба говорити. Вже й третій міх повний.
І не було що цареви робити, та й мусів дати свою дочку за Івана. Та пішли повінчалися, зробили весілля і живуть і на днешній день.